Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представника

відповідача-1 Слободяник О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Донецької області від 22.05.2007

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007

у справі № 28/220

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнтерДон"

до 1. Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції;

2. Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області

про відшкодування з державного бюджету суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 29641 грн., -

Постановою Господарського суду Донецької області від 22.05.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "ІнтерДон"бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 26041,00 грн. за податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2000 року. В задоволенні решти позову відмовлено.

Горлівська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову про стягнення з бюджету податок на додану вартість в сумі 26041 грн. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.7.11 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

20.07.2000 позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2000 року, в якій визначив 33942 грн. до бюджетного відшкодування. Відповідно до розрахунку частки бюджетного відшкодування за червень 2000 року, який поданий разом із декларацією позивач визначив, що сума бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику протягом місяця, що настає після подання податкової декларації за звітний період складає 24937 грн., а сума ПДВ, що відшкодовується шляхом зменшення податкових зобов’язань платника протягом трьох наступних звітних періодів складає 9005 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.03.2002 позовна заява про відшкодування з бюджету податку на додану вартість в сумі 33942 грн., подана до суду 08.02.2002, залишена без розгляду.

26.02.2002 податковий орган склав акт-доповнення № 62/ДТ/23-211-3 про встановлення завищення бюджетного відшкодування на 33942 грн., 28.02.2002 –прийняв розпорядження № 5 про внесення змін до суми податку на додану вартість, 04.03.2001 –виніс податкову вимогу № 1/400, 11.03.2002 –рішення № 194/23-212/30670371/4511 та податкове повідомлення № 0000202342/0.

Постановою Господарського суду Донецької області від 23.12.2005 у справі № 41/46а, яка набрала законної сили, позов задоволено частково. Визнано повністю недійсними вищевказані розпорядження податкового органу, рішення про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового законодавства та податкове повідомлення-рішення.

Даною постановою суду було встановлено, що бюджетне відшкодування у сумі 7901 грн. було направлено у рахунок погашення податкових зобов’язань з податку на додану вартість за період з липня 2000 року по січень 2002 року, тому суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову тільки у частині відшкодування 26041 грн.

Зважаючи на ті обставини, що податок на додану вартість не був відшкодований позивачеві протягом місяця, наступного після подачі декларації, як то було передбачено вимогами абзацу першого п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), податковим органом приймалися акти про визначення завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за спірний період і визнання таких актів недійсними були предметом розгляду у суді, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що право у позивача на подання позову про відшкодування податку на додану вартість за червень 2000 року виникло з 03.01.2006 (після набрання судовим рішенням законної сили).

Посилання податкового органу на приписи п.п. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яка діє з 01.06.2005 року, не має зворотної дії у часі, а тому не може бути застосована до правовідносин, які виникли до цієї дати.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 22.05.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .