Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Шипуліної Т.М.

при секретарі Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010

у справі № 2-а-3105/10/0670

за позовом Державної податкової інспекції у місті Житомирі

до Державного підприємства "Житомирська виправна колонія № 4"

про застосування адміністративного арешту у вигляді зупинення операцій на рахунках, -

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010, у задоволенні позову відмовлено.

ДПІ у м.Житомирі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Необхідність застосування арешту у вигляді зупинення операцій на рахунку ДП "Житомирська виправна колонія № 4"податкова інспекція обґрунтувала наявністю обставин, передбачених п.п. "е"п.п.9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ – платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, здійснює дії з переведення активів за межі України, їх приховування або передачі іншим особам.

Терміни "переведення активів за межі України"та "передача активів іншим особам", які мають наслідком накладення арешту на активи, не визначено законодавством, а тому відсутні підстави для висновку про те, що будь-яка поставка товарів за межі території України на виконання договірних зобов’язань є "переведенням активів за межі України"та "передачею активів іншим особам", що тягне за собою накладення арешту на активи. Тому, суд касаційної інстанції вважає, що арешт активів може бути застосовано за наслідками переведення активів за межі території України або передачі активів іншим особам з вчиненням дій платника, які беззаперечно свідчать про приховування таких активів.

Судами попередніх інстанцій було достовірно встановлено, що ДП "Житомирська виправна колонія"є державною установою, що фінансується з державного бюджету, де утримуються засуджені до позбавлення волі, котрим адміністрація, у відповідності з чинним законодавством, зобов’язана створювати необхідні умови утримання: надання необхідних житлово-побутових умов електро-, газо-, водо-, телепостачання, забезпечення одягом, взуттям, постільними речами, належними нормами харчування та інше, на що передбачено бюджетне фінансування.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України"підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці.

ДП "Житомирська виправна колонія № 4"здійснювало продаж та вивезення товарів (брус обрізний, дошка обрізна) за межі України на виконання взятих на себе зобов’язань за відповідними контрактами на поставку товарів.

Враховуючи те, що позивач здійснює некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку, а з метою забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці, для створення необхідних умов утримання, на які не надійшло бюджетне фінансування, а також те, що позивач, поставляючи товар за межі території України, не приховував таких операцій, а направляв вантажно-митні декларації до податкового органу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для арешту активів у вигляді зупинення операцій на рахунку.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .