Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Рибченка А.О.

Шипуліна Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми на постанову господарського суду Сумської області від 25.10.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2008

у справі № АС 16/462-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліман" ЛТД

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліман" ЛТД звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення № 0000182311/3/11149 від 29.08.2007.

Постановою господарського суду Сумської області від 25.10.2007 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2008 постанову господарського суду Сумської області від 25.10.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову господарського суду Сумської області від 25.10.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2008, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідачем була проведена виїзна планова перевірка позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01. 04.2005 по 30.09.2006 та складено акт № 680/2311/21122180/10 від 06.02.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000182311/0/11149 від 16.02.2007, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 111301,50 грн., в тому числі 74201 грн. основного платежу та 37100, 50 грн. штрафних санкцій, податкове повідомлення - рішення № 0000182311/3/11149 від 29.08.2007, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 92168, 50 грн., в тому числі 56247 грн. основного платежу та 35921, 50 грн. штрафні санкції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не підтверджено розрахунок фінансових санкцій, які застосовані до позивача, в розмірі 35921,50 грн., основного платежу донараховано в розмірі 56247 грн., що становить 63,8% при максимальному розмірі штрафу в 50% в розумінні пп. 17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", при зменшенні за результатами апеляційного оскарження донарахованої суми в 15000 грн. штрафних санкцій зменшено 99 грн., в той час як мінімальна сума штрафу 10%.

Відповідно до п.п. 4.2.2 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) № 2181-111 від 21.12.2000, а саме контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

В акті перевірки вказано про заниження і завищення суми податку на додану вартість, а податкове повідомлення - рішення винесено на суму заниження без врахування сум завищення податку на додану вартість, яке підлягає включенню до зменшення податкових зобов’язань наступних податкових періодів, штрафні ж санкції відповідно до пп. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-111 від 21.12.2000 застосовуються до платника податків лише на суму недоплати ( заниження суми податкового зобов’язання) і не є тотожним з таким порушенням, як несвоєчасне включення до податкового зобов'язання ( податкового кредиту) відповідних сум.

З матеріалів справи вбачається, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене після рішення про результати розгляду скарги ДПА України від 17.08.2007р. № 7938/6/25-0115. В цьому рішенні ДПА України зазначає, що завищення податку на додану вартість на 51772 грн., заниження - на 47854, грн., тобто завищення суми ПДВ складає 3918 грн., а робиться висновок про донарахування ПДВ в сумі 56247 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що визначення сум податкового зобов’язання та податкового кредиту з ПДВ проводилося за даними регістрів бухгалтерського обліку, первинних документів, книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг) та реєстрів отриманих та виданих податкових накладних.

Нарахування ПДВ в одних періодах та зменшення податкового кредиту з ПДВ здійснено з причин невідповідності даних книг обліку, реєстрів та виданих податкових накладних, даним податкової звітності.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом відповідно пп. 7.3.2 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В зазначених в розрахунку таблицях вказані тільки дані податкових декларацій з ПДВ та даними перевірки, які не підтверджені податковими накладними, незважаючи на те, що в матеріалах справи є всі накладні за перевіряємий період і поясненнях позивача відображені по періодах із зазначенням які враховано при перевірці, а які ні, також в розрахунку наведено результати перевірки за 2006 рік.

Цей період не був предметом спору в суді першої інстанції, але наведення його спростовує твердження ДПІ про систематичність порушень позивачем ведення податкового обліку з ПДВ.

Позивачем надані пояснення стосовно нарахування в податковому обліку зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, наведено всі податкові періоди з усіма податковими накладними із зазначенням які враховані при здійсненні перевірки ДПІ в м. Суми, а які невраховані.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що податкове повідомлення - рішення №0000182311/3/11149 від 29.08.2007 прийняте відповідачем з порушенням вимог Законів України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми на постанову господарського суду Сумської області від 25.10.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2008 у справі № АС 16/462-07 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми відхилити.

Постанову господарського суду Сумської області від 25.10.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2008 у справі № АС 16/462-07 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .