К-16337/09-С Про нарахування суми щорічної допомоги на оздоровлення - 03.03.2011 Прийняття

розглянувши в порядку попереднього судового засідання касаційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 08.12.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2009 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про зобов’язання вчинити певні дії, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Управління праці і соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про зобов’язання вчинити дії щодо нарахування щорічної допомоги на оздоровлення згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та стягнення шкоди, зазначаючи, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого з 2005 по 2007 роки утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 08.12.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2009, позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано Управління праці і соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим провести нарахування та виплату ОСОБА_1. щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 роки у розмірі 2 180,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено .

Управління праці і соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим подало касаційну скаргу, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом І групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії й на підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку за 2005-2007 роки сплачено за кожний рік в розмірі, що встановлений постановами Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№ 562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачені компенсації (грошова допомога на оздоровлення) за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника.

Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.01.2000 року № 1 (z0048-00) , чинним на час спірних правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.

Законами України про державний бюджет на певний рік розмір мінімальної заробітної плати встановлювався з 01 січня 2005 року –262 грн., з 01 квітня 2005 року –290 грн., з 01 липня 2005 року –310 грн., з 01 вересня 2005 року –332 грн., з 01 січня 2006 року - 350 грн., з 01 липня 2006 року - 375 грн., з 01 грудня 2006 року - 400 грн., 01 січня 2007 року - 400 грн., з 01 квітня 2007 року - 420 грн., з 01 липня 2007 року - 440 грн., з 01 жовтня 2007 року - 460 грн. на місяць.

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

Розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не постановами Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) (справа про соціальні гарантії громадян) положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.

До набрання чинності рішення Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) , а з 09 липня 2007 року - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли до вірного висновку, що на час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 року відповідач діяв неправомірно, так як виплата щорічної допомоги за 2007 рік була проведена після прийняття рішення Конституційним Судом України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) , а тому у судів першої та апеляційної інстанцій були всі підстави для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визна ченні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задово ленні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поваж ною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, вста новленому цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення недоотриманої щорічної суми на оздоровлення за 2005-2006 роки, з огляду на заявлене відповідачем клопотання щодо застосування приписів статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни та відсутність доказів поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 08.12.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2009 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про зобов’язання вчинити певні дії –без змін.