К-20154/08-С Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток - 02.03.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-російське підприємство "Бугаз"(надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Судак (надалі –відповідач, ДПІ у м. Судак) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2008 р. (суддя – Омельченко В.А.), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Гоголь Ю.М., судді: Волков К.В., Черткова І.В.), позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Судак від 28.04.2007р. №282/1023/10/23-0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення з підстав неправильного застосування пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності нарахування та сплати податку на прибуток за 9 місяців 2004 року, у зв’язку з наданням уточнюючих розрахунків податкових зобов’язань з податку на додану вартість на підставі виправлення самостійно виявлених помилок за період з лютого по вересень 2004 року, за результатами якої 27.04.2007р. було складено акт №133/23-0/30229918 (далі - акт).

Перевіркою було встановлено порушення позивачем приписів підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що виразилося у тому, що в декларації про прибуток підприємства, а саме у рядку 01 "Валовий доход від усіх видів діяльності"були відображені доходи без урахування сум податку на додану вартість, які були нараховані за експорт послуг та відображені у відповідних деклараціях за період з лютого по вересень 2004 року, що призвело до заниження валових доходів на суму 369 762,00 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.02.2006 р. № 282/1023/10/23-0, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 138 660,00 грн., у т.ч. 92 440,00 грн. –основного платежу та 46 220,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження, згадане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у період з лютого по вересень 2004 року позивачем було реалізовано нерезидентам послуги на загальну суму 1 842 810,00 грн. оподатковані із застосуванням 20% ставки податку на додану вартість, який склав 369 672,00 грн.

В подальшому, 21.08.2006 р. позивач надав ДПІ у м. Судак уточнюючі розрахунки податкових зобов’язань з податку на додану вартість відповідно до яких, у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок, реалізовані нерезидентам послуги на суму 1 842 810,00 грн. позивач оподаткував за нульовою ставкою. Тобто в уточнюючих розрахунках позивач виключив суми податку на додану вартість, що були зайво нараховані у деклараціях, поданих за лютий –вересень 2004 року.

Правомірність застосування позивачем у зазначений період до вказаних операцій з нерезидентами нульової ставки оподаткування з податку на додану вартість, підтверджено постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.08.2006 р., що набрала законної сили.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, підстав доказувати законність та обґрунтованість застосування позивачем до операцій з нерезидентами нульової ставки оподаткування з податку на додану вартість у даній справі немає.

Разом з тим, підпунктом "б"підпункту 4.4.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема, дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 (z0925-05) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205 (z0925-05) , факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, відповідно до підпункту 2.3.2 пункту 2.3 згаданого Порядку (z0925-05) за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

З аналізу викладених норм вбачається, що наявність або відсутність фактів порушень податкового законодавства можна встановити лише за наявності первинних документів, що підтверджують існування таких фактів.

Згідно з статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що оскільки в акті перевірки відсутні будь-які посилання на первинні документи, які б свідчили про заниження або завищення позивачем суми податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, то даний акт не можна вважати допустимим доказом у розумінні чинного законодавства. А відтак, прийняте на підставі цього акта оскаржуване податкове повідомлення-рішення правильно визнано недійсним судами першої та апеляційної інстанції.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак у справі № 2-16/204-2008А залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2008 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 р. у справі № 2-16/204-2008А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.