К/9991/1326/11-С Про стягнення суми щомісячної державної соціальної допомоги - 01.03.2011 Прийняття

розглянула в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги,–

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 червня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області на користь ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно в сумі 1 426 гри. 13 коп.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 травня 2010 року рішення суду першої інстанції скасована в частині виплати позивачу конкретно визначеної грошової суми. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має статус дитина війни, що підтверджується посвідченням №109542 та відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) має право на отримання державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що бездіяльність Управління Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була протиправною.

З таким висновком судів погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) .

Зокрема статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (стаття 46 Конституції України).

З огляду на наведене позивач має право на отримання державної соціальної підтримки – підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом (489-16) було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"від 28.12.2007 р. (107-17) були внесені зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року (v010p710-08) положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) щодо внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) визнані неконституційними.

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01.01.2007 до 09.07.2007 позивач також не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, а з 01.01.2008 до 22.05.2008 –таке право у позивача було відсутнє у зв’язку із дією положень пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

В той же час, з моменту ухвалення рішень Конституційним Судом України бездіяльність Управління Пенсійного фонду України є протиправною.

За таких обставин, правильними є висновок судів про те, що позивач мала право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком лише з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 31.12.2008.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Одночасно колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в частині зобов’язання відповідача здійснити виплату позивачу недорахованої надбавки до пенсії конкретно визначеній грошовій сумі, підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Костопільському районі Рівненської області відхилити, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 червня 2009 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 травня 2010 року залишити без змін.