2а-636/10/6/0170 Про зобов'язання здійснити страхову виплату у вигляді річного заробітку - 17.02.2011 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 07.09.10 по справі № 2а-636/10/6/0170

за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)

до Державного казначейства України (вул. Бастіонна, 6,Київ 14,01014)

Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,Київ 21,01021)

Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону (вул. Казанська, 29,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95006)

про спонукання до виконання певних дій

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.09.2010 позов ОСОБА_3 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової адміністрації України щодо не проведення заходів по виплаті одноразової страхової суми за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню в розмірі річного заробітку ОСОБА_3, передбачених ст. 45 Закону України "Про статус суддів" ( в редакції від 01.06.2006 року). Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_3 109893,40 грн. у рахунок одноразової страхової виплати. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Не погодившись з постановою суду, Державна судова адміністрація України звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

У судове засідання 17.02.2011 представники сторін не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що Позивач працював на посаді судді Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону м. Сімферополя.

Вбачається, що у 2006 році з позивачем трапився страховий випадок, про що свідчить довідка МСЕК м. Феодосії (серія кр 3 № 001209 ) від 29.11.2006, тобто відбулося встановлення настання страхового випадку та відповідні зобов’язання за відшкодуванням.

Позивач звертався до керівництва суду, а керівництво до Державної судової адміністрації України, як страхувальника, з проханням роз'яснити до якого страховика слід звертатися для отримання страхової виплати.

Державна судова адміністрація України повідомила, що питання про визначення страховика у даному випадку не визначено.

Так, правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів визначено законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 7.07.2010 № 2453-VI (2453-17) .

Слід зазначити, що на час отримання ушкодження здоров'я позивачу та виникнення спірних правовідносин були чинними Закон України "Про статус суддів" (2862-12) та Порядок та умови державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.1994 № 89 (89-94-п) .

Так, відповідно до вимог частини 1 статті 19, частини 2 статті 25 Закону України "Про судоустрій України" (в редакції від 01.06.2006, який діяла на час спірних правовідносин), військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних силах України та інших військових формуваннях.

Відповідно частини 3 статті 63 вказаного Закону, судді військових судів перебувають на військовій службі і крім здійснення правосуддя не можуть залучатися до виконання інших обов'язків військової служби.

Згідно статті 45 Закону України "Про статус суддів" (в редакції дії від 01.06.2006, яка діяла на час спірних правовідносин, і затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.1994 №89 (89-94-п) Порядку та умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я суддів), судді підлягають обов’язковому страхуванню за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Коли заподіяне каліцтво чи інше пошкодження здоров'я не призвело до стійкої втрати працездатності, виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі річного заробітку.

Пунктом 1 та 2 Порядку та умов державного обов’язкового страхування життя і здоров’я судді (89-94-п) визначає, що державне обов'язкове страхування життя та здоров'я суддів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Страхові платежі за державним обов'язковим страхуванням життя та здоров'я суддів, включаючи пов'язані з цим витрати страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування, в розмірі 6 відсотків загальної суми цих платежів, а також витрати на виплату страхових сум застрахованим, перераховуються Конституційним судом України, Верховним Судом України, Вищим господарським судом України, Вищим адміністративним судом України, Державною судовою адміністрацією на спеціальні рахунки страховиків, уповноважених на здійснення такого виду страхування.

Страхові платежі вносяться страхувальником до 25 числа у розмірі 1/12 річної суми на спеціальний рахунок страховика.

Застраховані особи при настанні страхового випадку звертаються до страховика уповноваженого для здійснення цього виду страхування про сплату обчислених відповідно до законодавства страхових виплат.

Судова колегія зазначає, що не визначення страховика не є підставою скасування чи призупинення дії статті 45 Закону України "Про статус суддів" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) про обов'язкове державне страхування життя і здоров'я суддів і не позбавляє його права на отримання страхової виплати.

Слід зазначити, що згідно вимог діючого на момент виникнення спірних правовідносин, саме Державна судова адміністрація України є розпорядником бюджетних коштів на вказані цілі і повинна визначати компанію - страховика. Тому в разі не визначення за її виною страховика, та вона повинна безпосередньо здійснювати суддям страхові виплати в страхових випадках. Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України "Про статус суддів" (2862-12) та "Про судоустрій України" (3018-14) (які діяли на час виникнення спірних правовідносин) й Рішеннями Конституційного Суду України, зокрема, Рішеннями Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року та від 11 жовтня 2005 року захищається належне матеріальне і соціального забезпечення судді та членів його сім'ї.

Крім того, з аналізу норм Конституції України (254к/96-ВР) виходить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.

Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) і законами, зокрема Законом України "Про статус суддів" (2862-12) , що виключає в процесі його конкретизації та розвитку обмеження законодавчо встановлених гарантій статусу судді або зниження їх рівня. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом.

На державу покладено обов'язок забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів, зокрема, шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до положень пункту 8 частини 4 статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Згідно статті 140 вказаного Закону, фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів забезпечуються державою відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) .

Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) визначення в Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_3 має право на компенсаційні виплати.

Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Бюджетні призначення на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

В Україні визначено певні процедури казначейського обслуговування одержувачів бюджетних коштів, якими користуються усі без виключення установи, що отримують кошти державного та місцевого бюджетів. Бюджетним кодексом України (2542-14) закріплено, що в Україні застосовується виключно казначейська форма обслуговування коштів Державного бюджету України.

Згідно Порядку обслуговування державного бюджету за видатками (za716-04) , органи Державного казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників шляхом проведення платежів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та рахунків одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, відповідно до планових документів (пункт 12.1).

Органи Державного казначейства України за дорученнями розпорядників або одержувачів бюджетних коштів здійснюють платежі на підставі платіжних доручень та підтвердних документів у разі наявності в обліку відповідного зобов'язання та фінансового зобов'язання.

Розпорядження бюджетними коштами здійснюють Головні розпорядники бюджетних коштів, яки визначаються та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Слід врахувати, що згідно додатку 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (2154-17) за кодом 0501150 програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету, кодом 0330 функціональної класифікації видатків та кредитування державного бюджету передбачені видатки у сумі 9500,0 тис.грн. з виконання рішень судів на користь суддів .

Державна судова адміністрація України в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.1994 № 89 (89-94-п) Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 (3018-14) та пунктів 3,4 Указу Президента України "Про державу судову адміністрацію України" (182/2003) від 03.03.2003 не виконала своїх обов’язків - не забезпечила державного страхування суддів.

Тому, є вірним висновок суду першої інстанції, що Державна судова адміністрація України зобов'язана відшкодувати позивачу страхову суму.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про статус суддів" (який діяли на час виникнення спірних правовідносин) коли заподіяне каліцтво чи інше пошкодження здоров'я не призвело до стійкої втрати працездатності, виплачується одноразова страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому державному особистому страхуванню суддів в розмірі річного заробітку.

Стаття 9 Закону України "Про страхування" передбачає, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. У той же час, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Виплата страхових сум провадиться відповідно до річного заробітку застрахованого на день настання страхового випадку за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цей страховий випадок. Для отримання страхової суми застрахована особа надає копію довідки медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності та довідку судового органу про розмір річного грошового утримання (річного заробітку) застрахованого за останньою посадою, яку він займав на день настання страхового випадку.

Слід зробити висновок, що розмір страхової суми належить до розрахунку станом на день настання страхового випадку, тобто на день здійснення відповідної події, внаслідок чого позивач втратив працездатність, - 29.11.2006.

Страховик у разі необхідності може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до підприємств, установ та організацій, що володіють інформацією про обставини його настання. Тобто, встановлено право страховика у разі необхідності вчинити таки дії.

Проте, після отримання звернень ОСОБА_3 щодо сплати йому належних сум, відповідач запити не спрямував та необхідність в отриманні цієї інформації для прийняття відповідного рішення не виказав.

Отже, є необґрунтованими висновки відповідача, щодо не встановлення факту заподіяння шкоди саме під час виконання обов’язків судді, а не під час проходження військової служби. Також, виконання обов’язків судді унеможливлює виконання особою будь-яких інших обов’язків, зокрема, військової служби. Отримання винагороди за військове звання цього факту не спростовує, а тому не заслуговує до уваги.

Тому, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача страхову виплату в сумі 109 893 гр.40 коп.

Щодо вимог позивача про зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, то це є способом виконання судового рішення, а не правом позивача, яке потребує судового захисту.

Щодо вимог в частині визнання бездіяльності Державної судової адміністрації України протиправною, суд зазначає наступне, то суд першої інстанції вірно звернув увагу на той факт, що Державною судовою адміністрацією України не було вжито всіх необхідних дій щодо укладання відповідного договору із страховиком, уповноваженим на здійснення такого виду страхування.

Доказів, які б спростовували наведені вище обставини щодо визначення уповноваженого страховика, матеріали справи не містять.

Отже, внаслідок протиправної бездіяльності Державної судової адміністрації України були порушені соціальні права ОСОБА_3

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а також при повному з’ясуванні обставин, що мають істотне значення для справи.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.09.2010 у справі № 2а-636/10/6/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом (2747-15) , а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.