2а-8751/10/1270 Про скасування постанови щодо застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про захист прав споживачів - 16.02.2011 Прийняття

Луганське міське комунальне підприємство "Теплокомуненерго" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправним та скасування постанови від 20.09.2010 року № 000837.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2010 року у справі № 2а-8751/10/1270 (суддя Качуріна Л.С.) позовна заява задоволена.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а саме: ч.1 п.1 ст. 26 Закону України "Про захист прав споживачів", п. 4.2. Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 25.10.2006 № 311 (z1219-06) , п. 3.12 Положення про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 23.06.2009 р. № 229, (z0636-09) п. 9 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", ст. ст. 2, 7, 11, 69, 114, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, наголошуючи на неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та пропуск строку звернення до суду із зазначеним позовом.

Представники осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотання про розгляд справи за їх участю до апеляційного суду не надходило.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.

Позивач - суб'єкт господарювання юридична особа Луганське міське комунальне підприємство "Теплокомуненерго" є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 року № 31. Згідно Статуту МКП "Теплокомуненерго" предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення).

З матеріалів справи вбачається, що до ОСОБА_2 у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, звернулись група громадян, у тому числі громадянина ОСОБА_3, яка мешкає у АДРЕСА_1 років Жовтня 40/28 з питання відмови у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів Луганського МКП "Теплокомуненерго" та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення.

На підставі звернень зазначених громадян працівниками відповідача були здійснені позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у Луганському МКП "Теплокомуненерго".

За результатами перевірки було складено акт від 16.06.2010 р. № 001006, в якому зафіксовано, що вказані вище заявники мають у повному обсязі дозвільні документи, що передбачені законодавством, на встановлення автономного опалення.

На підставі зазначеного акту, відповідачем видано припис № 363 від 18 червня 2010 року про припинення порушень збоку Луганського МКП "Теплокомуненерго" прав споживачів з вимогами:

- припинити порушення прав гр. ОСОБА_3, яка мешкає у АДРЕСА_1 років Жовтня 40/28, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги;

- припинити нарахування виплати за ненадані послуги гр. ОСОБА_3, яка мешкає у АДРЕСА_1 років Жовтня 40/28;

- провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_3 за вказаною адресою;

- про вжиті заходи інформувати ОСОБА_2 до 18 липня 2010 року.

Постановою відповідача № 000837 від 20 вересня 2010 року за невиконання позивачем вищезазначеного припису у відповідності до ст. 26 ч. 1 п. 9 ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" до Луганського МКП "Теплокомуненерго" були застосовані стягнення у вигляді штрафів у розмірі 340 грн.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом, в апеляційній скарзі вказується на порушення норм матеріального та процесуального права.

Як вважає заявник, його оскаржувані дії та постанова є правомірними.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів" Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про захист прав споживачів" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:

- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто, відповідач у справі – орган владних повноважень, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції у сфері захисту прав споживачів.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону (1023-12) та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач,

своєчасно не передано (надано) споживачу.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для

реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт

господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегією суддів встановлено, що відмова у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів Луганського МКП "Теплокомуненерго" та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення не порушує Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки не підпадає під вищевказані випадки. Закон України "Про теплопостачання" № 2633-IV від 2 червня 2005 року (2633-15) (визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом (2633-15) та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Згідно пункту 4 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" № 877-V від 5 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Колегія суддів вважає, що позивач звернувся до суду із зазначеним позовом у строк передбачений ч.2 ст. 99 КАС України, томи доводи апеляційної скарги у частині пропуску строку звернення до суду не заслуговують до уваги.

За таких підстав колегія суддів вважає, що окружний адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності оскаржуваних дій відповідача та оскаржуваної постанови про задоволення позовних вимог, постанова суду прийнята при повному та всебічному урахуванні усіх обставин справи та вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування постанови суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , ст. 2, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справах захисту прав споживачів в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2010 року у справі № 2а-8751/10/1270 – залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2010 року у справі № 2а-8751/10/1270 за позовом Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" до ОСОБА_2 у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправним та скасування постанови від 20.09.2010 року № 000837 – залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.