Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Калашнікової О.В., Конюшка К.В., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 5 серпня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року у справі № 2а-404/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинення дій, -

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними дії відповідача та стягнути 2888,00 грн. недоплаченої разової грошової допомоги до 5 травня, як інваліду війни 2 групи за 2007 рік.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 належить до інвалідів війни II групи та відповідно до чинного законодавства має право на одержання разової грошової допомоги, яка виплачується органами соціального захисту населення щорічно до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. За 2007 рік відповідачем йому призначена щорічна грошова допомога у розмірі значно нижчому ніж передбачено ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Справа № К/9991/36425/11 Доповідач: Леонтович К.Г.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 5 серпня 2008 року позовні вимоги задоволені. Визнані протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради при нарахуванні та виплаті разової грошової допомоги ОСОБА_1 за 2007 рік, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої разової грошової допомоги як інваліду війни 2 групи відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік в розмірі 2888 гривень.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року скасоване рішення суду першої інстанції в частині стягнення 2888,00 грн. та ухвалене в цій частині нове судове рішення про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з виплати разової грошової допомоги, як інваліду війни 2 групи відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік. В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, має право на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком. Одноразова грошова допомога до 5 травня позивачу виплачена у розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16)

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій з приводу нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги за 2007 рік та відмови в перерахунку її розміру, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем порушувалися права позивача під час здійснення виплат у розмірі меншому ніж це передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а доводи відповідача є непереконливими та суперечать обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради недоотриманих сум одноразової щорічної допомоги на оздоровлення у визначеній позивачем грошовій сумі, оскільки такі виплати не були позивачу нараховані відповідачем. Повноваження щодо нарахування щорічної грошової допомоги до 5 травня згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) належить відповідачу по справі Управлінню праці та соціального захисту населення Сумської міської ради. Суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування недоотриманих сум одноразової щорічної допомоги на оздоровлення замість органу, якому надані такі повноваження.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи повинна виплачуватися разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) зупинялася дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а виплата щорічної грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня здійснювалася у меншому розмірі - на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин щодо виплати щорічної грошової допомоги за 2007 р., були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни. Отже, для вирішення цього спору необхідно визначитися, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення грошової доплати за 2007 р. суди попередніх інстанцій необґрунтовано послалися на рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 (v0a6p710-07) №б-рп/2007, яким визнані неконституційними відповідні положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, необхідно встановити положення яких рівнозначних за юридичною силою законів були діючими: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) чи Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , оскільки у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) відносно зупинення дії положень спеціального Закону (489-16) щодо виплат разової щорічної допомоги до 5 травня.

Судами встановлено, що на момент виникнення спірних відносин, а саме, на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів –квітень 2007 р., положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими, які були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) , тобто після проведеної виплати. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Виходячи з положень ст.152 Конституції моральна чи матеріальна шкода, заподіяна особам актами, що визнані неконституційними підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку.

Виходячи з наведеного дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не можна визнати неправомірними, оскільки відповідач на час проведення спірних виплат діяв відповідно до встановлених норм Закону (489-16) .

За таких обставин доводи касаційної скарги управління праці та соціального захисту населення висновки судів першої та апеляційної інстанції спростовують, а касаційна скарга підлягає задоволенню із скасуванням рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги відповідача дають підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені незаконні і необґрунтовані рішення, постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, які підлягають скасуванню, враховуючи, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але неправильно дана оцінка обставинам справи, суд касаційної інстанції має підстави для ухвалення по справі нового рішення та з урахуванням наведеного в заявленому позові необхідно відмовити.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 5 серпня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення коштів відмовити.

постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.