Головуючий у 1 інстанції - Стратейчук Л.З.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Геращенка І.В., Блохіна А.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 05 жовтня 2010 року по адміністративній справі № 2а-226/10 за позовом ОСОБА_2 до Макіївської міської ради Донецької області, міського голови Мальцева Олександра Миколайовича, виконкому Макіївської міської ради про захист прав споживачів, про визнання фактів порушень постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 року № 1349 (1349-97-п) , про визнання незаконним кількості штатних одиниць Макіївської міської ради та його виконавчих органів, про зобов'язання привести штатну чисельність у відповідність до вимог Конституції (254к/96-ВР) і законів України, постанови КМУ від 03.12,1997 року № 1349 (1349-97-п) , про зобов'язання прийняти належні заходи з установки ванної, про відшкодування моральної шкоди,-

16 жовтня 2009 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до відповідачів Макіївської міської ради Донецької області, Макіївського міського голови, виконкому Макіївської міської ради про визнання фактів порушень постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 року № 1349 (1349-97-п) та визнання незаконним кількості штатних одиниць Макіївської міської ради та його виконавчих органів, про зобов'язання привести штатну чисельність у відповідність до вимог Конституції і законів України, постанови КМУ від 03.12,1997 року № 1349 (1349-97-п) , про зобов'язання прийняти належні заходи з установки ванної та відшкодування моральної шкоди .

Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області постановою від 5 жовтня 2010 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовив повністю.

Суд першої інстанції, обгрунтовуючи відмову в задоволенні позову виходив з того, що згідно з матеріалами справи, аналізу норм законів та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 № 1349 (1349-97-п) доведено відсутність підстав для визнання незаконними дій відповідачів та стягнення моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача, подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить скасувати постанову Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 05 жовтня 2010 року у адміністративній справі № 2а-226/10, та прийняти нову постанову.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що постанова Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, також на думку позивача,судом при винесенні рішення не було з’ясовано у повній мірі, обставини та не витребувані докази які мають суттєве значення для вирішення справи.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі–залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін, з наступних підстав.

Макіївська міська рада, її виконавчі комітети є юридичними особами, які утворені та здійснюють свої функції відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (280/97-ВР) .

Згідно приписів статей 26, 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить визначення структури та штатів виконавчих органів міських рад. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , внесені зміни до вищевказаного закону, щодо обов'язкової відповідності загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів типовим штатам, затвердженим Кабінетом Міністрів України, які втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 (v010p710-08) року.

Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, який грунтується на зазначеному Рішенні Конституційного Суду, що Постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 № 1349 (1349-97-п) лише рекомендує міським радам дотримуватись типових штатів при затвердженні структури апарату міської ради та виконкому.

Крім того колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що питання перевірки та аналізу фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів є предметом державного фінансового аудиту, здійснення якого, відповідно до Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (2939-12) , покладено на органи державної контрольно-ревізійної служби.

Зміна структури та чисельності виконавчих органів міської ради об'єктивно пов'язана зі зміною системи управління районами у місті.

У відповідності до статті 140 Конституції України, статей 26, 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", питання організації управління районами в містах та визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах, належать до компетенції міських рад.

Під поняттям "організація управління районами в містах", що міститься в частині п'ятій статті 140 Конституції України, в системному зв'язку з її статтями 142, 143 треба розуміти повноваження міських рад як органів місцевого самоврядування в містах з районним поділом приймати рішення щодо: матеріально-фінансового та організаційного забезпечення здійснення місцевого самоврядування в районах міста; утворення чи неутворення в місті районних рад та в разі їх утворення визначення обсягу і меж повноважень районних рад; адміністративно-територіального устрою та з інших питань у межах і порядку, визначених Конституцією та законами України (п.2 рішення Конституційного суду України від 13.07.2001 (v011p710-01) № 11-рп/200.1).

Крім того, статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Тобто утворення районних у місті рад є правом, а не обов'язком міських рад.

Згідно з розділом VI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) рішення міських рад з питання утворення (неутворення) районних у містах рад відповідно до статті 5 зазначеного Закону приймаються з урахуванням думки районних у містах рад.

Статтею 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплена можливість міської ради створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення певних повноважень, що належать до відання виконавчих органів міської ради.

Законодавчою підставою утворення виконавчих органів міських рад є положення абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 11, п. 6 ч. 1 ст. 26, ч. 1. ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими передбачається право ради в межах затверджених нею структури і штатів створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені норми не містять вичерпного переліку виконавчих органів, які правомочні створювати міські ради, та їх найменувань, допускаючи можливість створення, крім відділів та управлінь, інших виконавчих органів.

Згідно з ч. 4 ст 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) відповідною радою затверджуються положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради. Правовий статус зазначених органів, в тому числі найменування, є предметом регулювання такими положеннями.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок до того, що назва виконавчого органу міської ради "районна адміністрація міської ради" не суперечить чинному законодавству.

Судом першої інстанції вірно зроблено висновок, про те що коло та межі повноважень кожного зі створюваних міськими радами виконавчих органів, крім виконавчого комітету, Законом України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) чітко не визначені. Законом визначені лише сфери повноважень виконавчих органів міських рад (статті 27-39), таким чином рада вправі самостійно покладати виконання конкретних повноважень на створювані нею виконавчі органи, в межах, визначених Законом, колегія суддів повністю підтримує зазначену вище думку суду першої інстанції.

Діяльність районних адміністрацій, нарівні з відділами, управліннями та іншими виконавчими органами Макіївської міської ради, здійснюється в межах повноважень, наданих радою, згідно з положеннями, в яких, поряд з іншим, відображений їх правовий статус, а саме: - виконавчі органи міської ради.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що районні адміністрації створені Макіївською міською радою в межах чинного законодавства.

Відносно штатної чисельності апарату виконавчих органів міської ради вбачається наступне. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 "Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці" (614-2005-п) м. Макіївка віднесена до 1 групи за оплатою праці. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р. N 1349 "Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування" (1349-97-п) органам місцевого самоврядування рекомендовано встановити кількість штатних одиниць у межах 30-37 посад. Додатком 3 до зазначеної Постанови визначено лише типові штати апаратів міських рад та їх виконавчих комітетів. Типові штати самостійних виконавчих органів рад, в тому числі і районних адміністрацій, які мають статус виконавчих органів міських рад, Постановою не встановлено.

У зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідачів є такими, що повністю відповідають діючому законодавству. Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що штатна чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів не порушує жодних прав, свобод чи інтересів позивача,. Підстав для визнання фактів порушення відповідачами вимог додатку № З до постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 року № 1349 (1349-97-п) "Про фінансування забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування" з наступними змінами та доповненнями, підстав для визнання незаконним число штатних одиниць Макіївської міської ради і її виконавчих органів, підстав для зобов'язання відповідачів переглянути штатну чисельність Макіївської міської ради і його виконавчих органів та визнати її такою, що не відповідає Конституції і законам України, а також додатку № З постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 року № 1349 (1349-97-п) "Про фінансування забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування", не вбачається.

Стосовно відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідачів виділити кошти з місцевого бюджету для встановлення ванної у квартирі позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мешкає в квартирі № 85 у будинку № 8 на кварталі "Гвардійський" в м.Макіївці та проживає у цій квартирі з 1976 року.

Як вбачається з позовної заяви рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 10.05.2005 року житловий орган, що обслуговував будинок за місцем її проживання, був зобов'язаний здійснити певні ремонтні роботи. Вказане рішення суду в частині зобов'язання замінити ванну в квартирі позивачки виконано не було, в зв'язку з чим вона неодноразово зверталась до Макіївського міського голови зі скаргами та вимогами замінити ванну, на які отримувала відповіді, що на заміну ванної у її квартирі немає коштів.

Вимоги позивача про встановлення ванни грунтуються на факті невиконання рішення Центрально-Міського суду м. Макіївки від 10.05.2005 року, згідно з яким КП "Жилцентр № 2" зобов'язано здійснити ремонтні роботи у помешканні позивача в тому числі замінити ванну. Як стверджує позивач в своїй позовній заяві вказане рішення суду в цій частині до теперішнього часу не виконано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про захист прав споживачів вже були предметом судового розгляду, за наслідками якого було прийняте відповідне рішення суду, що набрало законної сили. Виконання зазначеного рішення суду не є вимогами про захист прав споживачів, а грунтуються на правах стягувача у виконавчому провадженні, якими позивач скористалась звернувшись до відповідного відділу державної виконавчої служби про примусове виконання рішення суду.

Макіївська міська рада та її виконавчі органи не є боржниками за рішенням суду, на яке посилається позивач або стороною відповідного виконавчого провадження. КП "Жилцентр-2" є суб'єктом господарювання, що самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для зобов'язання відповідачів виділити кошти для установки ванної у квартирі позивача ОСОБА_2 у суду не має.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 3 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Пунктом 5 вказаного Пленуму визначено, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, і полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Відповідно до ст. 1167 ЦК України підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана винними діями особи, що її завдала.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наведеної у позові інформації не можливо встановити наявність жодної з чотирьох умов, за яких на відповідача може бути покладено відшкодування моральної шкоди. Позивач суду не надав ніяких доказів які б вказували на те, що незаконними діями або бездіяльністю відповідачів позивачу спричинена моральна шкода. Вказані вимоги грунтуються лише на суб'єктивному відношенні позивача до діяльності відповідачів по справі і не грунтуються на законі.

На підставі вищевикладеного, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано, апеляційна скарга, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 05 жовтня 2010 року по адміністративній справі № 2а-226/10 залишити без задоволення.

Постанову Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 05 жовтня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Макіївської міської ради Донецької області, міського голови Мальцева Олександра Миколайовича, виконкому Макіївської міської ради про захист прав споживачів, про визнання фактів порушень постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 року № 1349 (1349-97-п) , про визнання незаконним кількості штатних одиниць Макіївської міської ради та його виконавчих органів, про зобов'язання привести штатну чисельність у відповідність до вимог Конституції і законів України, постанови КМУ від 03.12.1997 року № 1349 (1349-97-п) , про зобов'язання прийняти належні заходи з установки ванної, про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.