Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І.

при секретарі: Сватко А.О.

за участю представників:

від позивача: Дудар І.В., дов. б/н від 16.12.2010

від відповідача: Бородавка К.П., дов. №22726/8/10-011 від 09.11.2010

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Іпріс"(далі –ТОВ ВФ "Іпріс", позивач) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2010 року по справі №2а-40057/09/2070 за позовом ТОВ ВФ "Іпріс"до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі-ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, відповідач) про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2009 року, позовні вимоги ТОВ ВФ "Іпріс"до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харків про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним задоволено. Визнано протиправними та скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення №0000522310/0 від 15.04.2009; №0000522310/1 від 20.05.2009 про визначення суми податкового зобов’язання (донарахування) з ПДВ за основним платежем у розмірі 419572,00грн. та штрафних санкцій у розмірі 209786,00грн.; №0000512310/0 від 15.04.2009, №0000512310/1 від 2005.2009 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 524466,23грн. та штрафних санкцій у розмірі 262233,12грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ ВФ "Іпріс" судові витрати у розмірі 3,40грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2010 року постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова про відмову у задоволені позову.

Не погоджуючись з останнім судовим рішенням, позивач 10.06.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 11.06.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційної інстанції, залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2009. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема: ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" п.п.7.4.1, 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту перевірки №842/23-104/31340426 від 30.03.2009 року, складеного за результатами документальної невиїзної перевірки позивача щодо правових взаємовідносин з платником податків ТОВ "ПБК "Вертикаль"за період з 01.04.2006 по 30.06.2008, були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000522310/0 від 15.04.2009 про визначення суми податкового зобов’язання (донарахування) з ПДВ за основним платежем у розмірі 419572,00грн. та штрафних санкцій у розмірі 209786,00грн. та №0000512310/0 від 15.04.2009 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 524466,23грн. та штрафних санкцій у розмірі 262233,12грн.

Зі змісту акту перевірки №842/23-104/31340426 від 30.03.2009 року вбачається, що за наслідками проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог ч.1ст. 203, ст.. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України (435-15) ) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем та порушення п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі- Закон №283/97-ВР (283/97-ВР) ) і п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(далі- Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ), в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 419572,00грн. та занижено податок на прибуток на суму 524466,23грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем було документально належним чином оформлені усі господарські операції щодо отримання металопрокату від ТОВ "ПБК "Вертикаль", у зв’язку з чим до складу валових витрат та до податкового кредиту ПДВ були правильно віднесені суми витрат та суми ПДВ з сум витрат на оплату товару отриманого від ТОВ "ПБК "Вертикаль". Крім того, судом зазначено, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями так і за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності покупця щодо такої. При цьому, судом також зазначено, що відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а за результатом розгляду справи, судом не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що угоди, укладені позивачем з ТОВ "ПБК "Вертикаль"не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки за результатами перевірки останнього було встановлено відсутність об’єктів, які підпадають під визначення ст.. 3, 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період –не є дійсними. Крім цього, була встановлена відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, отже і відсутня фінансово-господарська діяльність ТОВ "ПБК "Вертикаль".

Проте, колегія суддів з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктом 5.1 статті 5 Закону №283/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пункту 1.32 ст. 1 Закону України №283/97-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР (283/97-ВР) передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ "ПБК "Вертикаль"було укладено договори поставки металопрокату №05/02/07 від 05.02.2007, №20/05/08 від 20.05.2008 та на виконання зазначених договорів позивачем було сплачено ТОВ "ПБК "Вертикаль"у періоді, що перевіряється, грошові кошти, а останнім було здійснено поставку металопрокату позивачеві, який було повністю використано позивачем у якості сировини на виробництво агрегатів профілювання та поставлено покупцям позивача, що підтверджується договорами та Деклараціями про валютні цінності. Металопрокат, який було поставлено ТОВ "ПБК "Вертикаль" є основним матеріалом для виробництва цього обладнання, що підтверджується наданими калькуляціями вартості виробництва. Зазначені факти підтверджені необхідними первинними бухгалтерськими документами, які були складені відповідно до вимог чинного законодавства та були у наявності позивача на момент вчинення перевірки.

Згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України №283/97-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі (283/97-ВР) , не дозволяється.

Враховуючи вищезазначене, позивачем правомірно віднесено до валових витрат вартість придбаного металопрокату у ТОВ "ПБК "Вертикаль", як такі, що безпосередньо пов’язані з власною господарською діяльність позивача та підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

При цьому, судовою колегією критично оцінено твердження відповідача, що укладені між позивачем та ТОВ "ПБК "Вертикаль"договори є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності з вимогами п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що суми сплаченого податку з придбання металопрокату позивачем підтверджені податковими накладними, а тому підлягають включенню до складу податкового кредиту.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У зв’язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

З огляду на встановлене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що податковим органом було неправомірно нараховано позивачу суму зобов’язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 524466,23грн. та штрафних санкцій у розмірі 262233,12грн. та суму зобов’язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 419572,00грн. та штрафних санкцій у розмірі 209786,00грн.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2010 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2009 року.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Іпріс"задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2010 року скасувати, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2009 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .