С-214032/08 Про застосування штрафних (фінансових) санкцій - 15.12.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 року

у справі № А-8/102 (№22-а-3183/07)

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1

до Коломийської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій

У червні 2007 року Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Коломийської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.01.2007 року № 0000011700/0 та № 0000021700/0.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2007 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 року, постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2007 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Приватний підприємець ОСОБА_1 оскаржив його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказаний судовий акт з мотивів порушення названим судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засідання позивача та представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства про оподаткування, за результатами якої складено Акт № 132/33/170/2848811753 від 19.12.2006 року (далі - Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення пункту першого статті 17 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"(далі - Закон України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (265/95-ВР) ); пункту першого статті 8 Закону України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"(далі - Закон України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР (98/96-ВР) ).

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.01.2007 року № 0000011700/0 у розмірі 269456,80 грн. та № 0000021700/0 у розмірі 1600 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Статтею 17 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР встановлено відповідальність суб’єктів господарювання за недотримання порядку використання реєстраторів розрахункових операцій.

Згідно з даними про рух коштів на розрахунковому рахунку позивача НОМЕР_1 у Коломийській філії Акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" на даний рахунок Приватним підприємцем ОСОБА_1. вносились готівкові кошти на загальну суму 323121,00 грн. із зазначенням призначення платежу –поповнення обігових коштів, внесення власних коштів, торгова виручка.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року (z0377-04) реквізит "Призначення платежу"платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеної норми вбачається, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику.

Як зазначив суд першої інстанції, з метою належного розрахунку з контрагентами для поповнення обігових коштів позивачем вносились на розрахунковий рахунок готівкові кошти. При цьому касиром банку при внесенні коштів на загальну суму 53891,36 грн. було помилково визначено зміст цих операцій як "торгова виручка".

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами четвертою та п’ятою цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було належним чином перевірено твердження позивача про помилковість зазначення касиром банку призначення платежу "торгова виручка", не було з’ясовано, чому скаржник не звертався до банку із заявою про зміну призначення платежу та претензіями про безпідставне визначення касиром банку такого призначення платежу тощо.

Але це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті заявлених позовних вимог.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями .

Таким чином, фінансові санкції, передбачені Законом України від 06.07.1995 року №265/95-ВР (265/95-ВР) та Законом України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР (98/96-ВР) , є адміністративно-господарськими санкціями.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд касаційної інстанції зазначає, що податковий орган при виявленні факту порушення суб’єктом підприємницької діяльності встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, має дотримуватися наведених положень законодавства, у зв’язку з чим повинен прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як фінансові санкції, виключно протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше одного року з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення встановленого статтею 250 Господарського кодексу України строку виключає застосування таких санкцій до суб’єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повинні були перевірити дотримання податковим органом строків застосування штрафних санкцій до Приватного підприємця ОСОБА_1.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 року та постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2007 року у даній справі скасувати, матеріали справи направити на новий судовий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .