Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Мороз Л.Л., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги інваліду війни, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради на постанову Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 5 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 грудня 2006 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про стягнення разової грошової допомоги за 2004 –2006 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є інвалідом війни 2-ї групи, тому відповідно до статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі – Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак, відповідно до законів України "Про Державний бюджет України"на 2004-2006 роки, відповідачем за 2004 рік виплачено 160,00 гривень, за 2005 рік виплачено 330,00 гривень та за 2006 рік виплачено 330 гривень.

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з відповідача невиплачену грошову допомогу за 2004-2006 роки у розмірі 7303,52 гривень.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 жовтня 2006 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 4 грудня 2006 року, позовні вимоги задоволено частково. Судом зобов’язано стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу в сумі 2542,00 гривень за 2006 рік. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З касаційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує судові рішення лише в частині задоволення позову, а саме в частині стягнення грошової допомоги за 2006 рік. В решті рішення судів відповідач та позивач в касаційному порядку не оскаржують.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни 2-ї групи.

Статтею 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інвалідам війни виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Законом України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) (ст.30) установлено в 2006 році виплату цієї допомоги інвалідам війни 2-ї групи в розмірі 330 гривень.

Зазначений Закон (3551-12) , в період з 5 травня по 30 вересня 2006 року, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнаний неконституційним. В даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Тобто, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Однак такий висновок є помилковим з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 30 відповідного Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) . Саме таке правове положення склалося в Україні щодо виплати зазначеної допомоги в 2006 році.

Крім цього, відповідно до пункту 18 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"зупинено на 2006 рік дію статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни, тому суд не може застосувати до спірних правовідносин норму, яка не діє.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у 2006 році було отримано допомогу в розмірі 330 гривень, що відповідає розміру щорічної разової допомоги, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) . Тобто, відповідачем виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі, визначеному цим Законом.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача недоплаченої разової грошової допомоги за 2006 рік, посилаючись при цьому на норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Зазначених норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, а тому їх рішення підлягають скасуванню.

Обставини у цій справі встановлені повно і правильно, суди першої та апеляційної інстанцій лише порушили норми матеріального права, тому колегія суддів приходить до висновку про ухвалення нової постанови, якою слід відмовити в позові.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 5 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 грудня 2006 року скасувати в частині задоволення позову та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.