Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В.,

Лиски Т.О.,

Мироненка О.В.,

Мойсюка М.І.,

Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області про перерахунок пенсії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області на постанову Таращанського районного суду Київської області від 26 грудня 2007 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2009 року,-

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області (далі УПФ), в якому просила зобов’язати відповідача провести перерахунок доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що виплати, передбачені статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ), здійснювались не в повному розмірі.

Посилаючись на ці обставини позивач просив зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії у відповідності до зазначених вимог Закону (796-12) .

Позивач також просив здійснити перерахунок пенсії, виплата якої передбачена статею 50 Закону № 796-ХІІ.

Зазначав, що є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалід 2 групи одержує додаткову пенсію передбачену статею 50 Закону № 796-ХІІ.

Посилаючись на те, що розміри призначеної і виплачуваної йому пенсії не відповідають розмірам передбаченим цим Законом (796-12) , і на відмову УПФ привести їх у відповідність з його вимогами, позивач просив визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати усунути зазначені порушення провівши вказані перерахунки.

Постановою Таращанського районного суду Київської області від 26 грудня 2007 року позов задоволено частково, зобов’язано відповідача здійснити позивачеві перерахунок доплати до пенсії згідно із статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати з 1 липня 2007 орку та додаткової пенсії за шкоду, заподіяної здоров"ю відповідно до статті 50 цього ж Закону з 1 квітня 2007 року, здійснюючи перерахунок їх на майбутнє, в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2009 року постанова суду першої інстанції, у частині доплати до пенсії згідно із статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за проживання на території радіоактивного забруднення і перерахунку пенсії на майбутнє, змінена, в цій частині ухвалено нову постанову, якою у позові відмовлено, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статі 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належить до категорії осіб і одержує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 Закону № 796-ХІІ.

Розрахунок пенсії йому проведений виходячи з розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) і становить 19,91 гривень.

Задовольняючи частково позов суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що при розрахунку додаткової пенсії передбаченої статею 50 Закону України № 796-ХІІ, застосуванню при її обчисленні підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, статтею 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно зі статтею 50 цього Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у процентному співвідношенні до мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) .

Ця Постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України № 796-ХІІ.

Щодо правил постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , на яку посилається відповідач, то нею встановлені розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, які не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком та суперечать положенням статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ.

Тому, суди правильно виходили із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, а їх висновок, що при розрахунку додаткової пенсії передбаченої статею 50 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, є обгрунтованим.

Положення частини третьої статті 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених правових норм.

Висновки судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Таращанського районного суду Київської області від 26 грудня 2007 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2009 року, у оскаржуваній частині - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.