Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду міста Києва від 10.07.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2008

у справі № 34/239-А

за позовом приватного підприємства "Роса" (далі –ПП "Роса")

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та акта перевірки.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Могуренка С.Є.,

відповідача - Сварича А.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.02.2007 № 0000702310/3 та від 22.02.2007 № 0000892310/3, а також про відміну акта перевірки від 14.09.2006 № 1-23-03-215221174.

Постановою господарського суду міста Києва від 10.07.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2008, позов задоволено частково; оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано недійсними, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У прийнятті вказаних судових рішень місцевий та апеляційний суди виходили з правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними дочірнім підприємством "Екопромбуд", тоді як подальше скасування державної реєстрації названого контрагента та анулювання його податкового статусу не позбавляє правового значення первинні документи (зокрема, податкові накладні), складені ним до такого анулювання.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та повністю відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає, що в даному разі з огляду на скасування в судовому порядку реєстрації дочірнього підприємства "Екопромбуд"як платника ПДВ з моменту внесення його до реєстру платників ПДВ складені ним податкові накладні не можуть підтверджувати податковий кредит позивача.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено виїзну позапланову перевірку ПП "Роса"з питань правових відносин з дочірнім підприємством "Екопромбуд" за період з 01.02.2004 по 30.04.2004, оформлену актом від 14.09.2006 № 1-23-03/21521174. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.02.2007 № 0000702310/3, згідно з яким ПП "Роса"визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 51367,50 грн. (у тому числі 34 245 грн. за основним платежем та 17 122,50 грн. штрафних санкцій), а також податкове повідомлення-рішення від 22.02.2007 № 0000892310/3, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 8070 грн. В основу прийнятті названих актів індивідуальної дії ДПІ покладено факт безпідставного включення позивачем у період з лютого по квітень 2004 року до податкового кредиту відповідних сум ПДВ за податковими накладними, складеними дочірнім підприємством "Екопромбуд"за наслідками виконання підрядних робіт за типовим договором субпідряду від 02.02.2004 № 5, з огляду на визнання недійсними статуту цього підприємства та його свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.11.2004.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з установлених судами обставин справи, включена позивачем сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону.

Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з виконання підрядних робіт на користь позивача, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Доводи ДПІ про те, що ПП "Роса"не підтвердило своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ його контрагента (виконавця підрядних робіт за договором), обґрунтовано не були взяті до уваги попередніми судовими інстанціями, оскільки на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) дочірнє підприємство "Екопромбуд"було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Усі ж операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення його юридичної особи, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу факту подальшого припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. Водночас доказів обізнаності позивача про факт припинення або недобросовісний характер діяльності дочірнього підприємства "Екопромбуд"(зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності) скаржником не подано.

Відтак з урахуванням того, що, як установлено судами, сума податкового кредиту ПП "Роса"з податку на додану вартість підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та сплачена постачальнику в складі ціни виконаних підрядних робіт, слід погодитися за наданою судами правовою оцінкою обставин справи відносно незаконності оспорюваних податкових повідомлень-рішень ДПІ, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів місцевого та апеляційного судів у частині задоволення позовних вимог не вбачається.

Водночас відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов’язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення.

У розгляді цієї справи суди обґрунтовано зазначили про те, що акт перевірки лише фіксує факт правопорушення, не породжує жодних прав та обов’язків у суб’єктів правовідносин, а тому не має правового значення у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 названого Кодексу. Однак суди не застосували передбачених законом процесуальних наслідків відносно позовних вимог про відміну цього акта.

Адже відповідно до статей 109, 157 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі або закриває провадження у справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Попередні ж судові інстанції відмовили у позові в цій частині, що є наслідком розгляду справи по суті.

За таких обставин ухвалені у справі рішення підлягають частковому скасуванню із закриттям провадження у справі у відповідній частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 10.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2008 у справі № 34/239-А скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо відміни акта перевірки від 14.09.2006 № 1-23-03-215221174.

У цій частині провадження у справі закрити.

3. В решті постанову господарського суду міста Києва від 10.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2008 у справі № 34/239-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.