Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного казначейства України на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2006 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування,

У січні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування в сумі 34235 грн.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006, позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з Міністерства фінансів України на користь позивача 34235 грн. компенсації за невикористане службове обмундирування. В задоволенні позову до Державної судової адміністрації України відмовлено.

У касаційній скарзі Державне казначейство України просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з червня 1987 року по даний час працює суддею, службове обмундирування йому не видавалось. Розмір компенсації за невикористане службове обмундирування, який підлягає стягненню на користь позивача, згідно розрахунку становить 34235 грн.

Відповідно до вимог пункту 12 статті 44 Закону України "Про статус суддів"від 15.12.1994 № 2862-ХІІ судді забезпечуються безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначаються Урядом України. При здійсненні правосуддя суддя повинен бути в мантії, опис і зразки якої затверджуються Президією Верховної Ради України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України"від 19.03.1994 №177 (177-94-п) визначені норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України, а Міністерство фінансів України зобов’язано передбачати з 1994 року виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням.

На підставі вищевказаних нормативних документів Міністром юстиції України був виданий наказ №16/5 від 22.04.1994 (z0099-94) , яким затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України. Згідно цього Положення за одяг, який не виданий за нормами забезпечення з причин, незалежних від Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Міністерства юстиції України, суддям виплачується грошова компенсація вартості даного одягу.

Також необхідно враховувати те, що відповідно до пункту 20 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення"Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) державна судова адміністрація утворюється до 01 січня 2003 року. До утворення державної судової адміністрації зберігається існуючий порядок організаційного забезпечення та фінансування діяльності судів. Оскільки Державна судова адміністрація України у питаннях організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи не є правонаступником Міністерства юстиції України чи будь-якого іншого органу державної влади, то до неї не переходили матеріальні права і обов'язки щодо вказаних у даному позові правовідносинах, а отже Державна судова адміністрація України не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 01 січня 2003 року щодо заборгованості з виплат компенсації за невикористане службове обмундирування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 № 177 (177-94-п) , яка втратила чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.09.2003 №1393 (1393-2003-п) , Міністерство фінансів України повинно було передбачати, починаючи з 1994 року, виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України. Таким чином, на час виникнення спірних відносин на Міністерство фінансів України було покладено обов’язок здійснювати належне фінансування судової системи та, зокрема, забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій зроблені правильні висновки щодо необхідності задоволення позовних вимог та стягнення грошової компенсації з Міністерства фінансів України, як органу, який у вказаний період повинен був передбачити у бюджеті кошти у належному розмірі на фінансування потреб судової системи.

Колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга Державного казначейства України не підлягає задоволенню. Постанову Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2006 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 необхідно залишити без змін, так як вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державного казначейства України залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2006 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25.10.2006 у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації за невикористане службове обмундирування –без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.