К-13758/09-С Про визнання недійсним господарського зобов’язання - 31.05.2011 Прийняття

Державна податкова інспекція у Миколаївському районі Львівської області звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства "Полімер-Захід" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікас" про визнання недійсним господарського зобов’язання між відповідачами у зв’язку із його нікчемністю, застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, мотивуючи тим, що ТОВ "Вікас" не подавало податкову звітність, за юридичною адресою не знаходиться, здійснювало господарську діяльність порушуючи норми чинного законодавства, та отримало прибуток, який був прихований від оподаткування.

Постановою Господарського суду Львівської області від 22.01.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2009 року у задоволенні позову було відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Миколаївському районі Львівської області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок проведеної податковим органом перевірки ПП "Полімер-Захід" було встановлено, що між ПП "Полімер-Захід" та ТОВ "Вікас" 01.10.2004 року укладено договір на постачання товарів, згідно якого ПП "Полімер-Захід" придбав у ТОВ "Вікас" товар на загальну суму 1274500,09 грн., що підтверджується накладними, розрахунковими документами та податковими накладними. ПП "Полімер-Захід" проведено оплату за придбаний товар готівкою відповідно до квитанцій прибуткового касового ордеру на загальну суму 1 274 500,09 грн.

Податковий орган вважає зобов'язання за договором таким, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є недійсним у зв'язку із його нікчемністю, оскільки ТОВ "Вікас" отримало прибуток, який був прихований від оподаткування, оскільки ТОВ "Вікас" хоча зареєстрований у ДПІ у Печерському районі 16.06.2004 року за №35504, але не звітує з 01.02.2005 року, за юридичною адресою не знаходиться, оригінали документів ТОВ "Вікас" вилучено у зв’язку з порушенням кримінальної справи і не сплачено податок на додану вартість, що був переданий йому покупцем ПП "Полімер-Захід" у складі ціни придбаного товару.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушення господарської правосуб'єктності відповідачів під час укладання та виконання господарського зобов'язання і, як наслідок, відсутності достатніх доказів умислу на укладання спірного договору відповідачами з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою.

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання спірних договорів недійсними, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

На обґрунтування позову ДПІ у Миколаївському районі Львівської області послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області задовольнити частково.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2009 року та постанову Господарського суду Львівської області від 22.01.2008 року по справі № 28/371А в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.