Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Господарського суду Вінницької області від 27 квітня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року

у справі № 12/135-07

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про скасування податкових повідомлень-рішень та першої податкової вимоги, -

Постановою Господарського суду Вінницької області від 27 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року, позов Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 (далі –позивач) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі –відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0023941721/0 від 06 жовтня 2006 року, № 0023941721/1 від 19 жовтня 2006 року, № 0023941721/2 від 17 листопада 2006 року, № 0023941721/3 від 24 січня 2007 року та першу податкову вимогу № 1/272 від 22 лютого 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СПД ОСОБА_5 3,40 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду Вінницької області від 27 квітня 2007 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року та прийняття нового рішення –про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) СПД ОСОБА_5 за період з 01 січня 2005 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 1742/17 від 06 жовтня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0023941721/0 від 06 жовтня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 2 948,00 грн. (1 965,00 грн. - основний платіж, 983,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення –без змін. Також, прийнято податкові повідомлення-рішення № 0023941721/1 від 19 жовтня 2006 року, № 0023941721/2 від 17 листопада 2006 року, № 0023941721/3 від 24 січня 2007 року.

22 лютого 2007 року відповідачем сформовано першу податкову вимогу № 1/272 щодо сплати податкового боргу з податку на додану вартість, що виник внаслідок винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в розмірі 2 934,54 грн. (1 951,54 грн. - основний платіж, 983,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) у зв’язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту за листопад 2005 року суми податку на додану вартість згідно податкової накладної № 041 від 25 листопада 2005 року, виписаної Товариством з обмеженою відповідальністю "Велмар", Свідоцтво платника податку на додану вартість якого анульовано.

Крім того судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Солом'янського суду м. Києва від 04 березня 2005 року визнано недійсними Свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ "Велмар"з моменту видачі –з 25 червня 2003 року, а також Свідоцтво платника податку на додану вартість № 36082441 від 01 серпня 2003 року з моменту внесення до реєстру платників податку на додану вартість.

В свою чергу, актом № 2736 від 29 травня 2006 року реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Велмар"анульовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Отже, Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Велмар"вважається анульованим з 29 травня 2006 року, тобто після виписки на адресу позивача податкової накладної № 041 від 25 листопада 2005 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, на час продажу позивачу товару та видачі йому податкової накладної ТОВ "Велмар"мало статус платника податку на додану вартість, то подальше анулювання його реєстрації як платника ПДВ не позбавляє позивача права на податковий кредит, що виникло на підставі податкової накладної № 041 від 25 листопада 2005 року.

Крім того, факт визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів контрагента та його Свідоцтва платника податку на додану вартість не свідчить про недійсність всіх укладених ним угод та виписаних податкових накладних з моменту його реєстрації і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці відхилити, а постанову Господарського суду Вінницької області від 27 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .