К-18419/09-С Про визнання дій неправомірними та стягненні недоплат соціальної допомоги на дитину - 24.11.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягненні недоплат соціальної допомоги на дитину, -

У вересні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що є батьком ОСОБА_2., 1994 року народження, яка має статус дитини, постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а тому на підставі ст. 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі – Закон України № 796-ХІІ (796-12) ) має право на щомісячну виплату 50 % мінімальної заробітної плати на дитину.

Посилаючись на те, що зазначена доплата виплачується у розмірі меншому, ніж встановлений Законом України № 796-ХІІ (796-12) , позивач просив визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману суму грошової допомоги за період з січня 2002 року по травень 2008 року в сумі 10300,80 грн.

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 11 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року, позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1. щомісячної соціальної виплати на дитину, що має статус дитини, постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Стягнено з відповідача на користь позивача недоотриману суму щомісячної соціальної допомоги на дитину, що має статус дитини, постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи внаслідок хвороб, які пов’язані з участю в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджено посвідченням категорії 1, має доньку ОСОБА_2, 1994 року народження, яка внесена до Державного реєстру постраждалих громадян внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 статті 27 цього Закону, та їх батькам передбачено надання гарантованих державою компенсацій та пільг.

При цьому відповідно до пункту 5 статті 27 вищезазначеного Закону діти, які народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Згідно з вимогами пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"діти, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, мають право на щомісячні виплати в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Наявність у позивача права на призначення їй щомісячних виплат в розмірі 50 процентів мінімальної заробітної плати є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанції з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами обґрунтовано визнали, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягає саме ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

Судами встановлено, що на виконання ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"відповідачем щомісяця виплачувалася позивачу передбачена цією статтею виплата в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанції щодо неправомірності дій відповідача по виплаті позивачу щомісячної допомоги на дитину в розмірах, встановлених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

Наведені обставини були правильно враховані судом першої інстанції, який прийняв вірне рішення про часткове задоволення позову, з чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, визнавши відмову відповідача у виплаті позивачу щомісячної соціальної виплати за дитину, що має статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, неправомірною та стягнувши на користь позивача недоотриману суму щомісячної соціальної допомоги на дитину за період з 01 вересня 2007 року по 31 грудня 2007 року в сумі 844 грн.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області залишити без задоволення, а постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 11 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року залишити без змін.