К-18409/09-С Про визнання дій неправомірними та стягнення недоплат соціальної допомоги на дитину - 24.11.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплат соціальної допомоги на дитину, -

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що є донькою постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії ОСОБА_1., і має статус дитини, постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а тому на підставі ст. 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на щомісячну соціальну допомогу у вигляді 50 % мінімальної заробітної плати.

Посилаючись на те, що зазначена доплата виплачується у розмірі меншому, ніж встановлений Законом України № 796-ХІІ (796-12) , позивач просив визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману суму грошової допомоги за період з січня 2002 року по червень 2007 року в сумі 8110,30 грн.

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2009 року це судове рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області щодо недоплати ОСОБА_1. щомісячної соціальної виплати, встановленої п.6 ч.1 ст. 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену щомісячну соціальну допомогу за вересень-грудень 2004 року та за 2005 рік в сумі 4499,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1., 08 лютого 1990 року народження, є донькою постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та інваліда 3 групи внаслідок хвороб, які пов’язані з участю в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (796-12) (далі – Закон України № 796-ХІІ (796-12) ).

Статтею 30 Закону № 796-ХІІ потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 статті 27 цього Закону, та їх батькам передбачено надання гарантованих державою компенсацій та пільг.

При цьому відповідно до пункту 5 статті 27 вищезазначеного Закону діти, які народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Згідно з вимогами пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України № 796-ХІІ діти, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, мають право на щомісячні виплати в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Наявність у позивача права на призначення їй щомісячних виплат в розмірі 50 процентів мінімальної заробітної плати є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанції з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами обґрунтовано визнали, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягає саме ст. 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

В той же час судами першої і апеляційної інстанцій зроблені протилежні висновки щодо застосування наслідків пропуску позивачем річного строку для звернення до суду та, відповідно, щодо вирішення питання про задоволення позову.

Так, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач, звернувшись до суду у березні 2008 року, ставив питання про стягнення недоплаченої допомоги за період з січня 2002 року по червень 2007 року, тобто подав позов із пропуском передбаченого статтею 99 КАС України річного строку для звернення до суду щодо вимог про визнання незаконними дій і не просив його поновити. Крім того, відповідач наполягав на застосуванні положень статті 100 КАС України, згідно яких пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Врахувавши ці обставини, суд першої інстанції прийняв рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку для звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про задоволення позову, дійшов протилежного висновку по те, що позивачем не пропущено зазначений строк, оскільки предметом позову є виплати, пов’язані із відшкодуванням шкоди, заподіяної здоров’ю, на які згідно із ст. 268 Цивільного кодексу України не поширюються строки позовної давності.

При цьому судом такий свій висновок не було мотивовано належним чином.

Колегія суддів зазначає, що для застосування статті 268 Цивільного кодексу України істотне значення має з’ясування правової природи щомісячної виплати на дитину, тобто чи є вона відшкодуванням шкоди, заподіяної каліцтвом чи ушкодженням здоров’я, спеціальною адміністративною виплатою або соціальною допомогою, однак цього судом зроблено не було.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції є незаконним і необґрунтованим.

У відповідності із частиною 2 статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 4 статті 227 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Допущені апеляційним судом порушення не дають можливості суду касаційної інстанції перевірити правильність застосування цим судом норм матеріального права.

З огляду на наведене, оскаржене рішення апеляційного суду відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа має бути направлена до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області задовольнити частково.