Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючого-судді: Стародуба О.П.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г., Тракало В.В., Юрченка В.В.,

секретар судового засідання –Лопушенко О.В.,

розглянувши в місті Києві в судовому засіданні касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011р. у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання протиправним наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним наказу управління МВС України в Луганській області № 343 о/с від 09.08.2010р. про його звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "є"Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) за порушення дисципліни, зобов’язання відповідача поновити його на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління МВС України у Луганській області та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010р., частково зміненою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011р., позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ №343 від 09.08.2010р. про звільнення позивача, наказ №447 від 10.11.2010р. про внесення змін в наказ №343 від 09.08.2010р., пункт перший наказу управління МВС України в Луганській області № 941 від 28.07.2010р. про покарання окремих працівників СУ УМВС щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України, поновлено позивача на посаді та зобов’язано виплати йому заробіток за час вимушеного прогулу.

З такими рішеннями судів відповідач не погодився, подав касаційну скаргу, в якій покликається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вимоги за касаційною скаргою, зокрема, мотивує тим, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог чинного законодавства, наказу МВС України №81 від 16.03.2007р. "Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов’язаних із загибеллю й травмуванням особового складу", а належних доказів перебування позивача на лікуванні та його тимчасової непрацездатності в період звільнення суду не надано.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами встановлено, що позивач з 22.06.1984р. перебував на службі в органах внутрішніх справ в званні підполковника міліції і з 19.05.2009р. перебував на посаді старшого слідчого відділу розслідування ДТП СУ управління МВС України в Луганській області.

За результатами службового розслідування, згідно висновку від 28.07.2010р., встановлено факт керування позивачем 27.07.2010р. транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння.

Наказом від 09.08.2010р. № 343 о/с, виданого на підставі наказу УМВС від 28.07.2010р. № 941 про покарання окремих працівників СУ УМВСУ, позивача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "є"Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) за порушення дисципліни.

Наказом від 10.11.2010р. № 447 о/с внесено зміни в наказ від 09.08.2010р. № 343 о/с щодо дати звільнення позивача з 04.09.2010р.

В подальшому, постановою Кам’янобрідського районного суду м.Луганська від 08.11.2010р., визнано доведеною вину позивача у керуванні 27.07.2010р. транспортним засобом в стані сп’яніння, однак в зв’язку із закінчення строку накладення адміністративного стягнення провадження по справі закрите.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що наказ відповідача від 28.07.2010 року № 941 про покарання окремих працівників СУ УМВСУ виданий необгрунтовано, оскільки на час його винесення не було прийняте рішення суду за результатами розгляду протоколу про вчинення позивачем адміністративного правопорушення за статтею 130 КУпАП, а накази №343 від 09.08.2010р. про звільнення позивача та №447 від 10.11.2010р. про зміну дати звільнення винесені відповідачем в період тимчасової непрацездатності позивача, а тому також є неправомірними.

Залишаючи в цій частині постанову суду без змін суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції, крім того зазначив, що відповідачем не було враховано, що звільнення з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного впливу, а враховуючи, що позивач працює в органах внутрішніх справ з 1984 року, за час роботи неоднарозово отримував нагороди та подяки, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувався, звільнення з органів внутрішніх справ є надто суровим заходом дисциплінарного впливу.

Поряд з тим в порушення вимог статті 159 КАС України судами не було з’ясовано чи дійсно мало місце порушення позивачем дисципліни, а протиправність оскаржуваних наказів встановлено лише на підставі відсутності на час їх винесення судового рішення за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, хоча Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (3460-15) накладення дисциплінарного стягнення не пов’язується із обов’язковим притягнення особи до адміністративної відповідальності.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що рішенням суду вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення була встановлена.

В частині тимчасової непрацездатності позивача на час винесення відповідачем наказу №447 від 10.11.2010р. про зміну дати звільнення на 04.09.2010р. висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно лікарняної довідки Луганської лікарні №3 (а.с.7) звільнення від служби позивача тривало з 07.08.2010р. по 03.09.2010р.

Крім того, частиною 2 статті 18 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України"не виключається можливість звільнення особи з органів внутрішніх справ у період її тимчасової непрацездатності, а лише передбачено можливість їх виконання після прибуття особи до місця проходження служби.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судами були неповно та невсебічно з’ясовані обставини справи, які б підтверджувались наявними в матеріалах справи доказами, що свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області задоволити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011р. по даній справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.