К-8549/08-С Про скасування податкових повідомлень-рішень - 23.11.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продмаш" звернулось до Господарського суду Запорізької області, з урахуванням уточнень позовних вимог, з позовом до Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області про скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0001952302/0 від 21.07.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на землю у розмірі 146 930,63 грн., в т.ч. 97 953,75 грн. основного платежу та 48 976,88 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0001972302/0 від 21.07.2006р. в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 40 480,07 грн., у т.ч. 26 986,71 грн. основного платежу та 13 493,36 штрафних (фінансових) санкцій;

- №000196412302/2 від 11.12.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на землю у розмірі 340 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 27.04.2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2008 року по даній справі позовні вимоги задоволені частково; скасовані податкові повідомлення-рішення: №0001952302/0 від 21.07.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на землю у розмірі 146 930,63 грн., в т.ч. 97 953,75 грн. основного платежу та 48 976,88 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0001972302/0 від 21.07.2006р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 40 480,07 грн., у т.ч. 26 986,71 грн. основного платежу та 13 493,36 штрафних (фінансових) санкцій; №000196412302/2 від 11.12.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на землю у вигляді штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 340 грн., з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 5 ст. 120, п. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 5, 7, 14, 15 Закону України "Про плату за землю", п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, пп. 7.7.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. ст. 7, 11 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.03.2006 року, складено акт № 549/23/31802327 від 17.07.2006 року, в якому зазначено, що в результаті порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем завищено суму бюджетного відшкодування на 58 888,79 грн., в тому числі за листопад 2004р. –на 5 320 грн., за грудень 2004р. –на 9 657,08 грн., за березень 2005р. –на 16 925 грн., за січень 2006р. –на 26 986,71 грн. та завищено від’ємне значення податку на додану вартість за грудень 2005р. на суму 45 879,71 грн.; в результаті порушення ст. 2, ч. 1 ст. 7, ст. ст. 14, 15 Закону України "Про плату за землю", ст. 206 Земельного кодексу України занижено земельний податок на земельну ділянку у сумі 97 953,75 грн., зокрема, за період з жовтня 2004р. по грудень 2005р. по кожному місяцю в сумі 6 530,25 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, відповідачем 21.07.2006р. прийняті податкові повідомлення-рішення:

1) №0001952302/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на землю у розмірі 146 930,63 грн., у т.ч. 97 953,75 грн. основного платежу та 48 976,88 штрафних (фінансових) санкцій;

2) №0001972302/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 58 888,79 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 29 444,40 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000196412302/2 від 11.12.2006р. про визначення податкового зобов’язання з податку на землю у вигляді штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 340 грн.

Додатково судами зазначено з підтвердженням матеріалів справи, що між ТОВ "Продмаш" та ПП Корнієнко С.І. були укладені договори на поставку товарно-матеріальних цінностей №10/10/04 від 10.10.2004р. та №22/12/2005р. від 22.12.2005р., на виконання яких контрагент позивача поставив товар загальною вартістю 275 278,25 грн., а позивач сплатив вказану вартість поставленого товару з урахуванням ПДВ в розмірі 45 879,71 грн.

Сплачену суму ПДВ позивачем віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2005 року.

Відповідач, зменшуючи суму бюджетного відшкодування, посилався на те, що контрагент позивача за вищевказаними договорами був лише посередником поставки йому товару, а фактично постачальниками були ТОВ "Алтай 2001", яке виключено з ДРПОУ, в зв’язку з банкрутством; ПП "ВесМастер", установчі документи якого визнано недійсними в судовому порядку з моменту державної реєстрації –29.10.2003р. та скасовано державну реєстрацію з моменту реєстрації – 25.10.2003р.; ПП "Медіа Бест", яке з жовтня 2003р. не подає до податкового органу звітів про стан фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до п. 1.8. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, має від’ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Необхідно відмітити, що пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Посилання відповідача на те, що суми сплаченого та зарахованого до Державного бюджету України податку на додану вартість в першу чергу використовуються для бюджетного відшкодування, а тому обов’язковою підставою включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата таких сум до бюджету на підставі пп. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку –покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Також судами встановлено, що позивачу на підставі рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 272/5 від 24.10.2003р. належить 3/20 частини комплексу будівель по вул. Фрунзе, 57 у м. Мелітополі Запорізької області. 10.01.2006р. між Мелітопольською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Продмаш" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 115 631,81 кв.м., строк дії договору 5 років.

Однак, як встановлено судами, земельна ділянка площею 185 339,11 кв.м. по вул. Фрунзе, 57 у м. Мелітополі, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно –3/20 частини комплексу будівель, на період, щодо якого проводилась перевірка, знаходилась у постійному користуванні ВАТ "Мелітопольпродмаш" на підставі акту про право постійного користування землею № 6 від 06.06.1994р., яке було припинене рішенням Мелітопольської міської ради № 50 від 30.05.2005р.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 125 вказаного Кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ст. 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" встановлено. що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно ст. 4 вказаного Закону розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону (2535-12) . Зміни і доповнення до цього Закону (2535-12) вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Відповідно до ст. 5 цього Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно ст. 15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав у відповідача для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень на зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та визначення податкового зобов’язання з податку на землю.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2008 року та постанову Господарського суду Запорізької області від 27.04.2008 року по справі № 24/140/07-АП (№ 22а-852/08) - без змін.