Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Міненко О.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Велтон" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р. по справі № 22-а-5388/09 за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Велтон", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АПСУ" про стягнення коштів, -

У березні 2008 року Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Велтон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АПСУ", з урахуванням уточнень, про стягнення коштів у порядку ст. 208 Господарського кодексу України за нікчемними правочинами.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 року у даній справі у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р. по справі № 22-а-5388/09 скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; стягнуто з ТОВ "Будівельна компанія "Велтон" на користь держави грошові кошти у сумі 1254434,51 грн.; в частині вимог про стягнення з ТОВ "АПСУ" на користь ТОВ "Будівельна компанія "Велтон" всього отриманого по угоді у вказаній сумі –провадження у справі закрито.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції ТОВ "БК "Велтон" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р., як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що податковим органом було проведено виїзну планову перевірку ТОВ "БК "Велтон" за період з 01.04.2006 року по 30.09.2007 року, у ході проведення якої встановлено, що основним видом діяльності підприємства в перевіряємому періоді є виконання будівельних робіт на об'єктах, які розташовані у м. Харкові. На підставі наданих на перевірку первинних документів встановлено, що ТОВ "Будівельна компанія "Велтон" є генеральним підрядником з виконання будівельних робіт.

Перевіркою встановлено взаємовідносини ТОВ "Будівельна компанія "Велтон" з ТОВ "АПСУ" на підставі ряду договорів, на виконання яких ТОВ "АПСУ" виписано відповідні податкові накладні. Зокрема, за період з 01.04.2006 року по 30.09.2007 року ТОВ "Будівельною компанією "Велтон" отримано від ТОВ "АПСУ" виконаних робіт та ТМЦ на загальну суму 1254434,51 грн. ( в т.ч. ПДВ - 209072,42 грн.), що підтверджено Журналом-ордером і відомістю по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками.

Позивач вважає, що діяльність ТОВ "АПСУ" є такою, що знаходиться поза межами правової діяльності, направлена на невиконання положень законодавства в сфері оподаткування, що, на думку податкового органу, підтверджується наступними фактами: відповідно до інформації, наданої податковою міліцією ТОВ "АПСУ" відсутнє за місцезнаходженням, засновник та головний бухгалтер підприємства за місцем реєстрації не проживає; відповідно до довідки на підприємстві ТОВ "АПСУ" кількість працюючих - 1 особа, що унеможливлює здійснення ТОВ "АПСУ" робіт, визначених договорами, укладеними між ТОВ "Будівельна Компанія "Велтон" та ТОВ "АПСУ"; постановою Господарського суду Харківської області від 10.04.2007 року по справі № Б-39/42-07 ТОВ "АПСУ" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.05.2007 року затверджено ліквідаційний баланс та ліквідовано ТОВ "АПСУ".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку про дотримання позивачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки з дня виявлення порушення (акт перевірки від 07.02.08) та зверненням до суду не минуло 6 місяців. Також, на думку апеляційного суду, наявність умислу ТОВ "АПСУ" на вчинення господарських зобов'язань, які суперечать інтересам держави підтверджується відсутністю Товариства за його місцезнаходженням та відсутністю в останнього належної кількості працівників відповідного досвіду та фаху. Крім того, приймаючи на підставі зазначених висновків рішення щодо застосування наслідків нікчемності господарських зобов'язань, передбачених ст. 208 ГК України, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення грошових коштів за спірними угодами лише з ТОВ БК "Велтон", в той час як судом не встановлено умислу останнього, без стягнення відповідних коштів з ТОВ "АПСУ", щодо якого судом визнано доведеним наявність умислу на вчинення господарських зобов'язань, які суперечать інтересам держави.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За змістом статті 208 ГК правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Посилання ДПІ на обґрунтування вимоги про визнання угод між відповідачами фіктивними на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, підлягає з’ясуванню судом.

Установлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до нікчемних, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, визнання яких у судовому порядку недійсними не вимагається.

Частиною 1 статті 208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 ГК. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК.

Водночас застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов’язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов’язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З’ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов’язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки підтвердження факту здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб’єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо.

За вказаних обставин, правильними є висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав вважати, що укладення відповідачами господарських зобов'язань відбулося без наміру їх реального здійснення, оскільки для цього у ТОВ "АПСУ" не було ні належної кількості працівників відповідного досвіду та фаху (їх взагалі не було), ні спеціального обладнання, машин та механізмів Відповідачами не надано доказів того, що роботи по будівництву виконувались безпосередньо ТОВ "АПСУ". Встановлені обставини доводять, що господарські зобов'язання між відповідачами є такими, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є недійсними. При цьому має місце наявність наміру з боку ТОВ "АПСУ", тому що укладаючи угоди воно усвідомлювало про неможливість їх виконання за відсутністю працівників та необхідних потужностей. Крім цього, надані ТОВ "БК "Велтон" на вимогу апеляційного адміністративного суду акти освідчення робіт свідчать про те, що ці роботи, вже під час дії договорів між відповідачами, виконувались безпосередньо ТОВ "БК "Велтон".

Разом з тим, не можна погодитись з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позову. В той же час висновок місцевого адміністративного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на повноту встановлення фактичних обставин справи судами попередніх інстанцій, є правильним, однак з інших мотивів.

Відповідно до ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З урахуванням законодавчо визначеного порядку застосування наслідків нікчемності господарських зобов'язань, передбачених ст. 208 ГК України, що безпосередньо пов'язані з застосуванням принципу настання негативних наслідків саме щодо винної особи, висновки апеляційного суду в частині стягнення з ТОВ "БК "Велтон" суми грошових коштів без повернення Товариству винною стороною усього одержаного за зобов'язаннями, не можна вважати такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При укладенні спірних договорів № 10/03-06 від 10.03.2006 року, № 04/05-06 від 04.05.2006 року, № 01/06-06 від 01.06.2006 року та обізнаності позивача з цим фактом (акт перевірки від 07.02.2008 року) позовна заява була подана до суду 13.03.2008 р., тобто вимога про застосування санкцій, встановлених ст. 208 ГК України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого ст.250 цього Кодексу.

Оскільки прийняття Харківським окружним адміністративним судом рішення про відмову у позові не призвело до неправильного вирішення спору по суті безвідносно до мотивів його прийняття, то колегія суддів вважає за необхідне залишити вказане судове рішення в силі, однак з мотивів, викладених вище.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Велтон" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р. скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 року по справі № 22-а-5388/09.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.