Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Гашицького О.В.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Мойсюка М.І.,

Черпака Ю.К.,

провівши в порядку письмового провадження розгляд справи за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі –УПСЗН) про стягнення щорічної грошової допомоги до 5 травня,-

У серпні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є учасником бойових дій, а тому відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідач у 2003-2005 роках згідно із Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки провів йому виплату такої допомоги в розмірі, нижчому, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті зазначеної допомоги має керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , просив стягнути з відповідача суму недоплаченої грошової допомоги за 2003-2005 роки.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 3 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 24 січня 2007 року, позов задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 заборгованість по виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік у сумі 488,75 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є учасником бойових дій і має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.

УПСЗН, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу щорічну одноразову допомогу до 5 травня за період 2003-2005 роки в розмірах, встановлених Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення разової грошової допомоги за 2003-2004 роки, суди виходили з того, що позивачем було пропущено без поважних причин строк звернення до адміністративного суду. З таким висновком погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Задовольняючи позов в частині стягнення разової грошової допомоги за 2005 рік, апеляційний суд виходив з того, що зменшення розміру щорічної допомоги суперечить вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , крім того, звуження змісту та обсягу цих гарантій шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів є порушенням статті 22 Конституції України.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Проте, звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.

Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки ці Закони були прийняті пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та були чинними протягом періоду проведення спірних виплат.

Таким чином, виплативши позивачу одноразову щорічну допомогу до 5 травня у розмірі, встановленому Законом України Про Державний бюджет на відповідний рік, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та на підставі діючого на час виникнення спірних правовідносин закону.

Зважаючи на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але судами першої та апеляційної інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задовольнити частково.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 3 листопада 2006 року і ухвалу апеляційного суду Луганської області від 24 січня 2007 року скасувати в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_6 недоотриманої суми щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік –відмовити.

В решті постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 3 листопада 2006 року і ухвалу апеляційного суду Луганської області від 24 січня 2007 року –залишити без змін.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення ї копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .