Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Васильченко Н.В.

Калашнікової О.В.

Леонтович К.Г.

Чалого С. Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної ради у м. Луганську на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 25 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної ради у м. Луганську, третя особа –Головне управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання незаконними дій та зобов’язання до виконання певних дій,-

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 25 вересня 2008 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано дії відповідача по відмові у виплаті 02.-6.2008 року в виплаті недоотриманої щорічної допомоги до 5-го травня за 2007, 2008 роки неправомірними. Зобов’язано відповідача доплатити позивачу недоотриману ним щорічну допомогу до 5-го травня за 2007, 2008 роки в загальній сумі 6368,48 гривень зі стягненням з відповідача на користь позивач 6368,48 гривень в відшкодування недоотриманої суми щорічної допомоги до 5-го травня за 2007, 2008 роки.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної ради у м. Луганську звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни 2 групи.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інваліди війни 2 групи мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) встановлено виплату цієї допомоги інвалідам ІІ групи у у 2007–360 грн. і у 2008 році -400 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17)

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання суду першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, та №10-рп/2008 від 22.05.2008 (v010p710-08) якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007, 2008 роки дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки ці рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 та 2008 роки відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008 роки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної ради у м. Луганську задовольнити.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 25 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.