2-а-1471/08 Про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення - 16.11.2010 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2008

у справі № 2-а-1471/2008

за позовом Державного підприємства "Шахтарськантрацит"

до Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання частково недійсним податкового повідомлення - рішення,

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2008, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 у справі № 2-а-1471/2008, позов Державного підприємства "Шахтарськантрацит" до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції задоволено в повному обсязі: визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції № 0001001542/2/1588 від 06.11.2007р. на суму штрафних санкцій 555369 (п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч триста шістдесят дев'ять) грн. 04 коп. та визнано недійсними податкові повідомлення №105270011392754 від 04.05.2007, №105270011393356 від 07.05.2007, №105270011393965 від 08.05.2007, №105270011394774 від 10.05.2007, №105270011396022 від 11.05.2007, №105270011397146 від 15.05.2007, №105270011399133 від 18.05.2007, №105270011400824 від 22.05.2007 №105270011403182 від 25.05.2007, №105270011403757 від 29.05.2007, №105270011404420 від 30.05.2007.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2008 у справі № 2-а-1471/2008 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань дотримання граничних термінів сплати податку на додану вартість за лютий, березень, квітень 2006 року ДП "Шахтарськантрацит", за результатами якої складено акт № 417/15/32299510 від 08.06.2007 (а.с.6-7).

Перевіркою встановлено порушення підприємством п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 та п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у частині несвоєчасної сплати податку на додану вартість в сумі 1352699,20 грн.

На підставі акту перевірки Шахтарською ОДПІ 06.11.2007 прийнято податкове повідомлення-рішення №0001001542/2/1588 (а.с.8), яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 676349,64 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (далі –Закон №2181), у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у відповідних розмірах в залежності від кількості днів затримки.

Згідно п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, позивачем подав податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2007 року до податкового органу, що підтверджується штампом на цій податковій декларації від 20.06.2007

Платіжними дорученнями № 1415 від 04 травня 2007 року, № 1421 від 07 травня 2007 року, № 1443 від 08.05.2007р., № 1445 від 10.05.2007р., № 1480 від 11.05.2007р. № 1508 від 15.05.2007р., № 1574 від 18.05.2007р., № 1603 від 22.05.2007р., № 1646 від 25.05.2007р., № 1659 від 29.05.2007р., № 1685 від 30.05.2007р. на загальну суму 2326800,00 грн. (а.с.20-25) позивач сплатив податок на додану вартість, зазначивши у графі "Призначення платежу" - авансовий платіж по ПДВ за травень 2007 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, що у даному випадку не мало місця порушення встановлених п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" строків сплати податкового зобов'язання і що, зазначеними вище платіжними дорученнями сплачені зобов'язання за травень 2007 року, які безпідставно враховані відповідачем в рахунок зобов'язань попередніх звітних періодів - за лютий, березень, квітень 2006 року (відповідно до зворотного боку облікової картки платника податків та акту перевірки).

Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо необґрунтованості доводів відповідача про правомірність зарахування сплаченої позивачем суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу у відповідності з приписами пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки відповідно до наведеного пункту податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Наведена норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу (у даному випадку - органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти.

Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) або іншими законами з питань оподаткування.

Оскільки строки сплати податку на додану вартість встановлюються спеціальним Законом, то у відповідача відсутні правові підстави розповсюджувати дію Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) в частині застосування фінансових санкцій за порушення строків на дані правовідносини.

Згідно пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами, та державними цільовими фондами"при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до зазначених повідомлень-рішень, відповідач розподілив суми, сплачені платіжними дорученнями у якості авансового платежу з податку на додану вартість за травень 2007 року у рахунок погашення пені у загальній сумі 51240,99 грн.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач, здійснюючи такий розподіл, не врахував, що вимоги абз.2 п.п.16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами, та державними цільовими фондами", відповідно до якого якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація, застосовуються тільки у разі, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції).

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2008 у справі №2-а-1471/2008 слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18.02.2008 у справі №2-а-1471/2008 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .