Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства"на постанову Господарського суду м. Києва від 01.03.2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року по справі № 25/4-А

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про зобов’язання вчинити певні дії,-

Державне підприємство "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" (далі –позивач, підприємство) звернулось до суду з позовом про зобов’язання Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі –відповідач, орган податкової служби, ДПІ у Дарницькому районі) внести зміни до картки особового рахунку позивача щодо відображення в ній надміру сплачених коштів "плата за землю" за 2004 –2006 роки та передати висновки щодо надміру сплаченого земельного податку для виконання відповідному територіальному органу Державного казначейства України.

Постановою Господарського суду м. Києва від 01.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року по справі № 25/4-А в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач надіслав заперечення на касаційну скаргу позивача, в якій просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що згідно зі ст. 2 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII "Про плату за землю" (далі Закон № 2535) позивач є платником земельного податку.

Позивачем в уточнюючих податкових розрахунках земельного податку поданих до органу податкової служби була застосована пільга зі сплати земельного податку (на земельну ділянку, яка використовується підприємством для ведення своєї господарської діяльності та розташована за адресою: м. Київ, вул. Колекторна, 1) з посиланням на п. 4 ст. 12 Закону № 2535.

Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону № 2535 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 77 Закону України від 27.11.2003 № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік"у 2004 році пільги по платі за землю, визначені п. 4 ч. 1 ст. 12, застосовуються до вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, та громадських організацій інвалідів, їх підприємств і організацій.

Статтею 68 Закону України від 23.12.2004 № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік"встановлено, що у 2005 році пільги по платі за землю, визначені п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону № 2535, застосовуються до бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, та громадських організацій інвалідів, їх підприємств і організацій, а також закладів фізичної культури та спорту.

Згідно із Законом України від 20.12.2005 № 3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) пільги по платі за землю, визначені п. 4 ч. 1 ст. 12, у 2006 році застосовуються до бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, та громадських організацій інвалідів, їх підприємств і організацій, закладів фізичної культури та спорту, а також спортивних баз олімпійської та параолімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Статуту позивача –товариство є госпрозрахунковою установою, основним узагальнюючим показником фінансових результатів в науково-технічній, виробничій та господарській діяльності є доход та не утримується за рахунок будь-якого бюджету.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач є госпрозрахунковим підприємством, не утримується за рахунок державного бюджету, а тому в 2004-2006 роках не мав права на використання пільги при нарахуванні та сплаті земельного податку, встановленої п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону № 2535.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджет –план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування я протягом бюджетного періоду.

Пунктом 19 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Статтею 4 зазначеного Кодексу встановлено, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є: Конституція України (254к/96-ВР) , цей Кодекс, Закон про Державний бюджет України, інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, передбачені статтею 1 цього Кодексу.

Закон про державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у формі наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним, із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема, шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов’язань для визначення кола суб’єктів і звільнення окремих суб’єктів господарювання від сплати певних видів податків.

Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинитися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.

Аналіз зазначених норм, спростовує доводи позивача, що Закон України про Державний бюджет України не є законом про оподаткування, та ним не можуть встановлюватись та змінюватись ставки, пільги, механізм справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Отже, судами зроблено вірний та обґрунтований висновок, що позивач не мав права на пільгу по сплаті земельного податку у період 2004 –2006 роки.

Доводи, наведені скаржником, не спростовують зазначених висновків, а тому не приймаються колегією суддів, як підстава для задоволення вимог касаційної скарги.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства"залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 01.03.2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року по справі № 25/4-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.