Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Леонтович К.Г.,

суддів: Бим М.Є., Васильченко Н.В., Конюшка К.В., Чалого С.Я.

секретаря –Нагорного М.В.,

за участю представників: ТОВ "Бонус-М" –Джанелідзе О.А., Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва –Гришиної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року у справі № 2-а-19032/09/0570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус-М" до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області про стягнення суми, -

У листопаді 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бонус-М" звернулося в суд з позовом до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Бонус-М" надмірно сплачені кошти у сумі 385614,17 грн. за видачу ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор серії АВ №082837 у зв’язку з невикористаним у період з 26 червня 2009 року по 18 червня 2011 року строком дії зазначеної ліцензії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 серпня 2006 року ТОВ "Бонус –М" отримало ліцензію на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серія АВ № 082837, видану Міністерством фінансів України. Строк дії зазначеної ліцензії встановлений з 19.06.2006р. по 18.06.2011 р.. У

Справа № К-24993/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

відповідності з вимогами ст. 15 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", п.5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11. 2000р. №1755 (1755-2000-п) позивачем був внесений разовий платіж за користування ліцензією на протязі 5 (п’яти) років у повному обсязі розміром 973500 грн. еквівалентно 150 000 євро (по 30 000 євро за рік). Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) видані суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії скасовуються, а тому кошти сплачені позивачем за видачу ліцензії підлягають поверненню за невикористаний період у сумі 385614,17 грн..

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року, позовні вимоги задоволені. Стягнуто з Державного бюджету України 385614,17 грн. за видачу ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор у зв’язку з невикористаним у період з 26.06.2009 р. по 18.06.2011 р. строком дії зазначеної ліцензії.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та закрити провадження у справі, з підстав відсутності повноважень та законодавчого визначення механізму повернення коштів внаслідок прийняття Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) .

В запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Бонус –М" просить відмовити в задоволенні касаційної скарги. а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Міністерством фінансів України 22 серпня 2006 року ТОВ "Бонус –М" була видана ліцензія на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), строком дії з 19.06.2006р. по 18.06.2011 р.. Згідно платіжного доручення від 11 серпня 2006 року № 79 та довідкою відділення Державного казначейства у м. Макіївці від 14 серпня 2006 року № 03-11/835 про зарахування коштів до Державного бюджету України за кодом платежу 14060200 "Плата за видачу ліцензій та сертифікатів" позивачем була здійснена оплата за користування ліцензією у повному обсязі за весь період її дії з 19 червня 2006 року по 18 червня 2011 року у розмірі 973500 грн.. Додатком № 8 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (835-17) за державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва закріплений контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету за кодом бюджетної класифікації 14060200 "Плата за видачу ліцензій та сертифікатів". 15 травня 2009 року був прийнятий Закон України "Про заборону грального бізнесу в Україні" № 1334-УІ (1334-17) , який набрав чинності 25 червня 2009 року, відповідно до пункту 2 статті 4 якого з дня набрання чинності цим Законом (1334-17) видача ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб’єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим Законом (1334-17) , скасовуються. З урахуванням вказаного Закону з 26 червня 2009 року була скасована ліцензія позивача серії АВ № 082837 на вид діяльності –організація діяльності з проведення азартних ігор, невикористаний позивачем період строку дії зазначеної ліцензії є період з 26 червня 2009 року по 18 червня 2011 року. Позивач 25 серпня 2009 року звернувся до представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Донецькій області із заявою № 42 про повернення надмірно перерахованих коштів за ліцензію. Листом від 8 жовтня 2009 року Представництво надіслало до відома позивачу лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 23 вересня 2009 року № 11464, у якому зазначено, що питання про повернення коштів, які надмірно сплачені суб’єктами господарювання за користування ліцензіями на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор, після скасування ліцензій Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) ще не опрацьоване і про подальший механізм повернення цих коштів буде повідомлено додатково. У зв’язку з відмовою повернення вказаних коштів позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутність законодавчо врегульованого механізму повернення суб’єктам господарювання коштів надмірно сплачених за ліцензії, після їх скасування Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) не відповідає дійсності та не може бути підставою для відмови в поверненні коштів передбачених Порядком оформлення суб’єктом господарювання подання на повернення помилково або надмірно перерахованих коштів до бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 14060200 "Плата за видачу ліцензій та сертифікатів", а бездіяльність відповідачів у даних правовідносинах спричинила звернення позивача до суду за захистом.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір та постановляючи рішення, виходили з того, що вирішуваний спір є справою адміністративної юрисдикції.

Однак, колегія суддів не може погодитися, що наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції являються обґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У пункті 1 частини 1 статті 3 КАС справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб’єкта владних повноважень є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій, при цьому функції повинні здійснюватись суб’єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, звернувся з позовними вимогам про стягнення з Державного бюджету надмірно сплачених коштів. За обставинами справи позивач здійснив оплату за користування ліцензією у повному обсязі за весь період її дії з 19 червня 2006 року по 18 червня 2011 року у розмірі 973500 грн.. Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" № 1334-УІ від 15.05.2009 р. (1334-17) , який набрав чинності 25.06.2009 року, видана позивачу ліцензія на організацію з проведення азартних ігор скасована. В даному випадку відсутні обставини надмірної сплати коштів, оскільки сплата коштів відбувалася відповідно діючих, на час сплати, законодавчих норм. Позивачем не ставиться питання про оскарження рішення, дій чи бездіяльності органу владних повноважень, а позовні вимоги ставляться про стягнення суми, вказані спірні правовідносини не носять публічно-правового характеру.

Враховуючи вищенаведене зазначений спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади чи місцевого самоврядування, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства, спір щодо стягнення шкоди підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені рішення, постановлені з порушенням норм процесуального які підлягають скасуванню із закриттям провадження по справі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями ст. 157, 220, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року скасувати.

адміністративне провадження по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус-М" до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області про стягнення суми закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .