2а-1170/10/12/0170 Про визнання протиправним і скасування припису та спонукання до виконання певних дій - 08.12.2010 Прийняття

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.10 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 4 припису державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці в АР Крим Сулейманової Уйше Устинової про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 13.01.2010 №01-01-09/13; стягнуто з Державного бюджету України на користь Казенного підприємства "Південний еколого-геологічний центр" судовий збір у розмірі 3,40 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк.с.80-82).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що пункту 1, 2, 3 Припису №01-01-0913 від 13.01.2010 щодо усунення порушень частин першої та третьої статті 115, частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України є обґрунтованими та такими, що прийняті в межах повноважень та у спосіб, встановлений законодавством; вимоги пункту 4 вказаного Припису не можна вважати обґрунтованими та законними, оскільки позивач здійснив звільнення ОСОБА_1 з дотриманням вимог діючого законодавства.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити (арк.с.87-93).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд розглядав справу та прийняв рішення про права заявника без його залучення до участі у справі; звільнення заявника було проведено з порушенням вимог діючого законодавства, а саме: статтю 42 та частину другу статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2010 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (арк.с.162-163).

В судове засідання, призначене на 08.12.2010, позивач, відповідач та третя особа явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.173), про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача, відповідача та третьої особи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

13.01.2010 державний інспектор праці Територіальної державної інспекції праці в Автономній Республіці Крим Сулейманова Уйше Устинова, діючи згідно з Положенням про Держнаглядпраці, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №50 від 18.01.2003 (50-2003-п) , провів за зверненням ОСОБА_1 перевірку позивача з питань додержання ним законодавства про працю, загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

За результатами перевірки складено Припис №01-01-0913, яким керівнику позивача запропоновано у строк до 13.02.2010 повідомити про усунення встановлених недоліків, а саме:

- на виконання статті 24 Закону України "Про оплату праці", частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України заробітну плату виплачувати два рази на місяць у строки передбачені колективним договором;

- на виконання статті 21 Закону України "Про відпустки", частини третьої статті 115 Кодексу законів про працю України заробітну плату за час відпустки виплачувати за три дні до початку відпустки;

- на виконання статті 47 Кодексу законів про працю України трудові книжки видавати відповідно до діючого законодавства;

- на виконання частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України звільнення ОСОБА_1 привести до відповідності (арк.с.8).

Підставою для прийняття пункту 4 оскаржуваного Припису стало те, що у штатний розпис Казенного підприємства "Південекогеоцентр", затверджений 23.03.2009, внесені зміни, які набули чинності з 20.08.2009, а саме: введено нову посаду заступника генерального директора із питань фінансово-економічної діяльності, яку в порушення частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не запропоновано ОСОБА_1., який перебував на посаді заступника генерального директора із питань економіки та комерційної діяльності та був попередженим про майбутнє вивільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та реорганізації штатної структури позивача був прийнятий План реструктуризації Казенного підприємства "Південьекогеоцентр"на 2009 рік, який 05.02.2009 погоджений Головою Державної геологічної служби України, яким визначено такий організаційний захід, як оптимізація організаційної структури підприємства та її чисельності та зменшення управлінського персоналу структурних підрозділів (арк.с.45-47).

На підставі цього плану 21.01.2009 затверджена структура та штатна чисельність підприємства на 2009 рік, відповідно до якої керівництво складається з 8 осіб, зокрема, заступник генерального директора з питань науково-практичних засад організації ГРР, заступник генерального директора з питань безпеки виробничо-господарської діяльності, заступник генерального директора з питань соціального розвитку (арк.с.48-49).

24.02.2009 наказом позивача №33-о "Про зміни в організації виробництва, структури штату підприємства та його скорочення" внесені зміни до організаційної структури КП "Південекогеоцентр", структури штату та його штатного розпису, зокрема виключена із штатного розпису посада заступника генерального директора з економіки та комерційної діяльності (арк.с.17).

25.02.2009 наказом позивача №13-к "Про зміни в організації виробництва, структури штату підприємства та його скорочення" ОСОБА_1 попереджений під підпис за 2 місяці про майбутнє вивільнення, у зв’язку із скороченням з 25.04.2009 його посади та йому запропоновані вакантні посади на підприємстві відповідно до його освіти, а саме: виконроба ділянки ремонтно–будівельних робіт Кримської геологічної експедиції "Кримгеосервіс" або інженера з мобрезерву (арк.с.16,18).

На підставі особистої заяви ОСОБА_1 наказом від 25.02.2009 №45 йому були надані невикористанні відпустки з 26.02.2009 по 31.07.2009 (арк.с.32,33).

Період наданої ОСОБА_1. щорічної відпустки неодноразово переривався у зв’язку з хворобою ОСОБА_1, що підтверджується листами непрацездатності (арк.с.34–38,42-44), у зв’язку з чим щорічну відпустку продовжено до 25.11.2009 (арк.с.39-40).

31.07.2009 внесені зміни до структури та штатної чисельності позивача, погоджені Головою Державної геологічної служби України, а саме: виключена з 01.08.2009 посада головного економіста і введена посада заступника генерального директора з питань фінансово–економічної діяльності підприємства (арк.с.51).

20.08.2009 наказом №96-о головний економіст призначений на посаду заступника генерального директора з питань фінансово-економічної діяльності (арк.с.27).

26.11.2009 наказом №80-к ОСОБА_1 звільнено у зв’язку з скороченням штату та чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (арк.с.41).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах, в яких повинна здійснюватись перевірка постанови, встановлюватись обставини і досліджуватись докази учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції –скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються положення Кодексу законів про працю України (322-08) від 10.12.1971 (далі - КЗпП).

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Статтями 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; в мотивувальній частині зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Під змінами в організації виробництва і праці мається на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис нормативно закріплено щодо підприємств та їх об'єднань у частині третій статті 64 Господарського кодексу україни. Отже, власник на свій розсуд має право чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад. При цьому повинні додержуватися правила щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу за наявності вакантних робочих місць (посад) і згоди працівників, а також правила про завчасне сповіщення виборного органу первинної профспілкової організації про звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного характеру або зв'язку з ліквідацією, реорганізацією підприємства в порядку частини третьої статті 22 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Статтею 42 КЗпП встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, при звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП діють переваги на залишення на роботі, що встановлені вищезазначеною статтею 42 КЗпП. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню.

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

Судова практика не допускає можливості проведення експертизи з метою визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Тому учасники трудового спору вправі подавати будь-які допустимі докази, що підтверджують факт наявності у працівника, який звільняється, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Такими доказами можуть бути документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Також, судова колегія вважає за необхідне при застосуванні положень статті 42 КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі враховувати наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку потрібно визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.1971 Іванов зарахований слюсарем –сантехником на будівельну ділянку Кримської комплексної геологорозвідувальної експедиції (арк.с.95) та звільнений 26.11.2009 (арк.с.96), тобто неперервний стаж праці склав більше 38 років. За цей час ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення не притягувався, нагороджений званням "Почесний розвідник надр".

Таким чином, ОСОБА_1 мав переважне право на залишення на роботі.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Отже, при вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і тільки при відсутності такої роботи - інша робота, що є на підприємстві, в установі, організації, тобто робота рівноцінна тій, яку виконував звільняємий працівник.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. при звільненні запропоновували роботу, яку була менш кваліфікованою та оплачуваною ніж та, яку він виконував, що є порушенням вказаних вище норм.

Крім того, на час звільнення ОСОБА_1 скорочення штату фактично не відбулося, оскільки кількість керівних посад не зменшилась, а збільшилась, тобто фактично був здійснений перерозподіл керівних функцій та посада, на яку мав бути призначений ОСОБА_1 була запропонована, в порушення вимог статті 42 КЗпП, іншій людині.

Судова колегія не приймає до уваги доводи суду першої інстанції та позивача, що посада заступника генерального директора з питань фінансово-економічної діяльності підприємства не рівноцінна посаді заступника генерального директора з економіки та комерційної діяльності, оскільки посадові інструкції, на які посилався позивач не мають суттєвих відмінностей; позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що головний економіст підприємства Місюль Г.І. мав кращу кваліфікацію, ніж ОСОБА_1; на час скорочення посади заступника генерального директора з питань економіки та комерції залишилась посада головного економіста підприємства, яка не була запропонована ОСОБА_1.

Відповідно до вимог статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Позивач не надав належні та допустимі докази, які підтверджують правомірність відмови ОСОБА_1. в призначенні на посаду, яка відповідає його кваліфікації та рівноцінна займає мій ним раніше посаді.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення порушив норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції –скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.10 у справі №2а-1170/10/12/0170 задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.03.10 у справі №2а-1170/10/12/0170 скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. В задоволенні позову відмовити повністю.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом (2747-15) , а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.