Суддів: Бутенка В.І.,

Лиски Т.О. (доповідач),

Гашицького О.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа –Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними, визнання нанесення шкоди, зобов’язання до перерахунку і стягнення допомоги по догляду за дитиною та стягнення моральної шкоди, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2009 року, -

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Лисичанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, щодо відмови виплачувати їй допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1000грн.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

У касаційній скарзі на вказані судові рішення ОСОБА_1 ставить питання про їх скасування в зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що після народження дитини позивач відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) отримує державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Призначення державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачено статтею 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

У відповідності до статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми"допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Однак, підпунктом 12 пункту 25 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) (далі – Закон № 107-VI (107-17) ) статті 40-44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" виключені, а підпунктом 7 пункту 23 ІІ Розділу Закону № 107-VI (107-17) частину першу статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми"викладено у новій редакції, згідно до якої допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

Змінами, внесеними підпунктом 5 пункту 23 ІІ Розділу Закону № 107-VI (107-17) в статтю 13 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми"його дію в частині призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку поширено також і на осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи те, що Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради в 2008 році виплачувало позивачу допомогу у розмірах, встановлених новою редакцією статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку щодо правомірності його дій, і що позовні вимоги позивачки задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.