ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2010 року м. Київ К-27793/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :
Суддів: Бутенка В.І.,
Лиски Т.О. (доповідач),
Гашицького О.В.,
Малиніна В.В.,
Ситникова О.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області про зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2009 роту та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2009 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
В жовтні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2009 роту, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2009 року, позов Тімченка І.І. задоволено повністю.
У касаційній скарзі на вказані судові рішення Управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області ставить питання про їх скасування в зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .
Висновки судів відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і відповідно до положень ст. 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до осіб першої категорії, а також визнано інвалідом П групи.
Відповідно до статті 50 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами П групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам другої групи – 75% мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до ст.53 даного закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів П групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ (796-12) , є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1 (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Частиною п’ятою статті 54 Закону № 796-ХІІ передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Однак, надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону (796-12) , в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком, який суди попередніх інстанцій застосовували під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення перерахунку пенсій та невиплати недонарахованої суми пенсій.
Тому правильними також є висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області - залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 січня 2009 роту та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Лиска