Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Постановою Господарського суду міста Києва від 26.07.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –О.О.Хрипун, судді –Е.О.Шевченко, А.В.Митрохіна), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя – М.П.Коваль, судді –О.М.Дурицька, М.В.Межевич), повністю задоволено позовні вимоги Компанії "Нокіа Сіменс Тієтоліікенне Ой"("Nokia Siemens Tietoliikenne Oy") в особі представництва "Нокіа Тієтоліікенне Ой"в Україні (далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі –відповідач). Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 28.09.2006 р. №0000202240/0, від 12.12.2006 р. №0000202240/1, від 23.02.2007 р. №0000202240/2, від 07.05.2007 р. №0000202240/3.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що матеріалами справи спростовуються доводи податкового органу відносно існування законодавчо передбачених умов, необхідних для застосування коефіцієнту 0,7 при визначенні оподатковуваного прибутку, отриманого позивачем від діяльності, що здійснювалася через представництво в Україні, зважаючи на те, що такий прибуток не можливо визначити шляхом прямого підрахування, а первинних документів, які були надані компанією під час проведення перевірки, недостатньо для визначення валових доходів та валових витрат компанії та представництва.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати та постановити нове –про відмову у задоволенні позовних вимог.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій –без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку Представництва "Нокіа Тієтоліікенне Ой" в Україні з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.03.2006 р. за результатами якої 15.09.2006 р. складено акт №17/1/22-40/26559822. На підставі зазначеного акту перевірки 28.09.2006 р. було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000202240/0, яким визначено позивачу податкові зобов’язання з податку на прибуток у сумі 31.945.074,00 грн. (в т.ч. 16.890.085,00 грн. –основного платежу та 15.054.989,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій).

У результаті адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, було прийнято нові –аналогічні за змістом, від 12.12.2006 р. №0000202240/1, від 23.02.2007 р. №0000202240/2, від 07.05.2007 р. №0000202240/3.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу контролюючим органом податкових зобов’язань стало порушення п.13.8 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями), а саме –заниження податку на прибуток, який підлягав сплаті до бюджету, у зв’язку з тим, що оподатковуваний прибуток було визначено шляхом прямого підрахування, а не шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.

Суд касаційної інстанції вважає висновки податкового органу безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи. Так, п.1 ст.7 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Фінляндія "Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно"від 14.10.1994 р. (ратифікована Законом України від 06.10.1996 р. №370/95-ВР (370/95-ВР) ), яка набрала чинності 14.02.1998 р., передбачено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки таке підприємство не здійснює комерційну діяльність в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо ж підприємство здійснює комерційну діяльність як вказано вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в другій Державі, але тільки в тій частині, що стосується цього постійного представництва.

Пунктом 4 статті 7 зазначеної Конвенції визначено, що у випадку якщо інформація, що доступна даним податковим органам в Договірній Державі, недостатня для визначення прибутку, що відноситься до постійного представництва підприємства другої Договірної Держави, розташованого в першій згаданій Державі, або якщо інформація, що визначає такі прибутки, недоступна цим податковим органам, то такий прибуток може бути визначений в Договірній Державі, в якій знаходиться це постійне представництво, за власним розсудом або за допомогою проведення оцінки цими органами відповідно до податкового законодавства і адміністративної практики нижчезгаданої Держави, за умови, що результати цього розсуду або цієї оцінки будуть відповідати принципам, що містяться у цій статті.

Положеннями п.13.8 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"встановлено, що суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента. У разі якщо нерезидент здійснює свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що проводиться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва. У разі неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається податковим органом як різниця між валовим доходом та валовими витратами, визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.

Правовий аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави для висновку, що визначення оподатковуваного прибутку шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7 можливе лише за умови неможливості визначити такий прибуток шляхом прямого підрахування.

Правомірними є доводи попередніх судових інстанцій відносно того, що податковим органом не було надано суду доказів неможливості визначити прибуток, одержаний нерезидентом з джерелом його походження з України, шляхом його прямого підрахування.

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем 15.04.2006 р. було укладено рамковий контракт з ТОВ "Астеліт", додатковими угодами до якого було передбачено що частина послуг буде надаватися постійним представництвом позивача в Україні. Інші роботи та послуги, визначені умовами контракту, надавалися позивачем самостійно, без залучення представництва.

Надання ТОВ "Астеліт" послуг саме позивачем, а не його представництвом, підтверджено відповідними актами передачі-приймання виконаних робіт. Оплата таких послуг здійснювалась ТОВ "Астеліт"також на розрахункові рахунки позивача, а не на рахунки представництва. Тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судових інстанцій щодо розмежування господарської діяльності позивача та його представництва у межах укладеного з ТОВ "Астеліт"рамкового контракту.

На момент проведення перевірки податковий орган мав можливість перевірити первинні документи, якими підтверджувались валові доходи та валові витрати позивача, що виникли у зв’язку із здійсненням господарської діяльності на території України через постійне представництво. Вказане підтверджується відсутністю у акті перевірки даних щодо недостатності будь-яких первинних документів, що унеможливило визначення валових доходів та валових витрат позивача для визначення суми оподатковуваного прибутку, чи даних про відмову посадових осіб позивача надати такі документи.

Викладене свідчить на користь того, що судами першої та апеляційної інстанцій було зроблено правильні висновки відносно безпідставності визначення податковим органом оподатковуваного прибутку представництву позивача шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7. Відтак, посилання відповідача на порушення представництвом позивача вимог п.13.8 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"підставно визнано необґрунтованими, а донарахування податкових зобов’язань –неправомірним.

Оскільки, донарахування контролюючим органом податкових зобов’язань за основним платежем правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. №2181-III (2181-14) , також є аргументованим.

Відповідно до ч.3 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 26.07.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 р. у справі №32/316-А (22-а-6357/08 –номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 26.07.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 р. у справі №32/316-А (22-а-6357/08 –номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.