Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2008

у справі № 22-а-4945/08 (А27/24(А23/122)-08 –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй"

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Водограй"звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.03.2006 № 0000402301/0, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 20 960 659 грн. 44 коп.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 (суддя –Кеся Н.Б.), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2008 (головуючий суддя: Коршун А.О.; судді: Юхименко О.В., Семененко Я.В.) позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 01.03.2006 №0000402301/0, згідно з яким відповідач визначив зобов’язання підприємства з податку на додану вартість: основний платіж 3973772 грн. 96 коп., штрафні санкції 6986886 грн. 48 коп., разом 200960659,44 грн.

Вважаючи, що рішення суддів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Дніпропетровська звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 30.09.2006, за результатами якої складено акт від 21.02.2006 № 13/239/30853014/235-10 (далі - акт).

Проведеною перевіркою було встановлено порушення товариством: приписів пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що виразилося у безпідставному віднесенню до складу валових витрат витрат на загальну суму 74 467 542 грн. 07 коп., а саме: заниження податку на прибуток на суму 23 571 800 грн. за IV квартал 2004 року та завищення від’ємного значення з податку на прибуток на 52 999 грн. 40 коп. за 2004 рік та за 9 місяців 2005 року; приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 13 973 772 грн. 96 коп. та заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 13 973 772 грн. 96 коп.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2006 №0000402301/0, згідно з яким відповідач визначив позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 20 960 659 грн. 44 коп., з якої основний платіж складає 3 973 772 грн. 96 коп., штрафні санкції –6 986 886 грн. 48 коп.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська № 12275/10/25-015/22 від 30.03.2006 та рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області № 10059/10/25-008 від 25.04.2006 залишено без змін податкове повідомлення-рішення 01.03.2006 № 0000402301/0, а скарги позивача без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання став, встановлений під час перевірки факт реалізації підприємством бензину та дизельного палива за цінами нижчими за ціни їх придбання, в результаті чого підприємство понесло збитки на суму 74 467 542 грн. 07 коп. В зв’язку з чим, відповідач дійшов висновку, що така діяльність позивача не підпадає під законодавче визначення поняття господарської діяльності.

Згідно з приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі, коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Під валовими витратами виробництва, згідно з приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва ( обігу ) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь – яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів ( робіт, послуг ), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку ;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт ( послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт ( послуг ).

Згідно з приписами пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь – яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Отже, виходячи з вище викладеного, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари, які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у платника податку виникає право на формування податкового кредиту .

Крім того, відповідно до приписів пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено:

- активи –ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому;

- господарська операція –дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

- економічна вигода –потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Отже, з вище викладених термінів слід розуміти, що господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, приведе до отримання економічної вигоди у майбутньому, та зобов'язань, власному капіталі підприємства .

Відповідно до підпункту 2.3.5 пункту 2.3 статті 2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй", зареєстрованого виконкомом Жовтневої районної Ради м.Дніпропетровська 10.03.2004, предметом діяльності товариства є, зокрема, постачання та продаж паливно –мастильних матеріалів, тобто операції з купівлі –продажу паливно –мастильних матеріалів не є позастатутною діяльністю позивача.

Беручи до уваги вище викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки реалізація палива є однією з основних видів підприємницької діяльності позивача, то не має підстав стверджувати щодо відсутності потенційної можливості отримання товариством економічної вигоди у майбутньому з операцій щодо придбання такого палива.

Крім того, належність спірних сум витрат позивача до валових витрат та правомірність формування на їх підставі податкового кредиту підтверджена Висновком № 1493 судово-економічної експертизи по адміністративній справі № А 23/122 від 29.11.2006.

Частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що відповідачем зроблено не було.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з частиною першою статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вище викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 20 960 659 грн. 44 коп.

Відповідно до статі 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2008 у справі № 22-а-4945/08 (А27/24(А23/122)-08 –номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.