Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Гордійчук М.П.

Чалого С. Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку касаційного провадження в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання нарахувати підвищення до пенсії дитині війни, -

Постановою Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, позов прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_6 підвищення до пенсії дитині війни за період з травня по грудень 2008 року та за січень-лютий 2009 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_6 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус "дитина війни".

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2006 року, судами правильно зазначено, що відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії "дітям війни", то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог за 2007 рік, то судами правильно враховано, що позивач звернувся до суду в березні 2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та не надав суду доказів про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а відповідач наполягав на застосуванні ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову за 2008 рік, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що період нарахування виплат за цей рік має обчислюватись з 22.05.2008 року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення щодо неконституційності п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Відповідно до ст.. 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (835-17) розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення дорівнював розмірам, що діяли у грудні 2008 року, тобто у розмірі 498 грн.. Тому, суд дійшов вірного висновку про зобов’язання відповідача на нарахувати та сплатити позивачці за січень-лютий 2009 року підвищення до пенсії дитині війни у розмірі 298 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що поняття "мінімальна пенсія за віком", про яке йдеться в ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується "дітей війни"відповідно до ст. 6 Закону, то вони є безпідставними. Положення ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України" (121/2001) і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судових рішень, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.