К-41471/10-С Про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на прибуток - 22.03.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000842310/0 від 28.04.2010р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2010 року у даній справі позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення з огляду на безпідставність його прийняття.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2010 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів необґрунтованості вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що службовими особами ДПІ у Святошинському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Укрспецторг" з питань дотриманням вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, за результатами якої було встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.п.5.2.1, п.5.2, пп..5.3.1, п.5.3 та ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), а саме –неправомірне віднесення до валових витрат –витрати на транспортні послуги по перевезенню працівників підприємства та витрат на придбання товарів у підприємств, оскільки установчі документи останніх у подальшому визнані недійсними у судовому порядку.

На підставі акту перевірки №56/23-50/30348157 від 08.04.2010 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000842310/0 від 28.04.2010 року, яким позивачу було визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 834562,50 грн., з яких 556375 грн. основного платежу та 278187,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що витрати позивача на перевезення працівників до місця роботи не пов'язані з веденням господарської діяльності, оскільки позивачем не доведено наявність у фізичної особи –перевізника ліцензії на здійснення діяльності щодо надання транспортних послуг, крім того, договір між позивачем та перевізником на транспортне обслуговування містить в собі ряд невідповідностей, а тому останній не може, на думку апеляційного суду, слугувати належним доказом документального підтвердження надання транспортних послуг. Стосовно віднесення до складу валових витрат витрати, що пов'язані з придбанням товарів у ТОВ "Катко" та ПП "Лімет", апеляційний суд дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, оскільки установчі документи вказаних контрагентів у подальшому визнані недійсними у судовому порядку, а відтак суд дійшов висновку про нікчемність таких правочинів.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Щодо віднесення до складу валових витрат вартості транспортних послуг по перевезенню працівників.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.2.1 п.п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі втрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункти 5.3 –5.7 Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) не містить у собі ніяких обмежень щодо включення витрат саме по оплаті транспортних послуг (пов’язаних з господарською діяльністю підприємства) до його валових витрат.

Стаття 11 "Правила ведення податкового обліку" вказаного Закону (334/94-ВР) не встановлює ніяких вимог до форми й змісту документів, що використовуються з метою податкового обліку. Зазначений Закон (334/94-ВР) у якості підтверджуючих документів вказує як "розрахункові", "платіжні", так і "інші документи" Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Таким чином, встановлення контролюючим органом додаткових обмежень для позивача, крім законодавчо визначених, суперечить нормам чинного податкового законодавства.

Разом з цим, згідно п. 2 ст. з, п. 1 ст. 9 Закону України від "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підставою для ведення якого є первинні документи.

Відповідно до статті 1 Закону про облік, первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги щодо надання первинним документам юридичної сили і доказовості встановлені у статті 9 вказаного закону та пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 05.06.95 р. за № 168/704 (z0168-95) .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено окружним адміністративним судом, сторонами не заперечується, що для забезпечення охорони праці найманих працівників, їх безпеки та здоров'я в тому числі під час прямування до робочого місця та з роботи, відповідно до Наказу по підприємству № 4 від 02.04.2007 р. було організовано перевезення працівників за відповідним маршрутом шляхом укладання договору від 16.04.2007р. про надання транспортних послуг з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1.

Місцевий суд, дослідивши надані первинні документи, зокрема докази укладення трудових договорів із працівниками підприємства, договори оренди приміщень, до яких на робоче місце доставлялись вказані працівники за відповідним маршрутом, вищезазначені Наказ та Договір про надання транспортних послуг, встановив, що вказані документи містять відомості про господарську операцію та всі інші обов'язкові реквізити, а тому вони повністю відповідають вимогам вищеназваних законодавчих актів та у своїй сукупності є первинними документами, що достеменно підтверджують факт надання транспортних послуг, а відтак місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем вартості транспортних послуг по перевезенню працівників до складу валових витрат, оскільки останні безпосередньо пов’язані з його господарською діяльністю.

Також не можна погодитись із висновком апеляційного суду стосовно невідповідності документального оформлення транспортних послуг у 2008 році та наявністю у зв'язку з цим ознак нікчемності такого правочину.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За правилом, встановленим у ст. 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Матеріали справи, досліджені окружним судом, а саме акти здачі-приймання виконаних робіт у період січень-листопад 2008 року та оплата отриманих транспортних послуг, згідно витягу із реєстру платіжних документів на оплату отриманих транспортних послуг, підтверджують висновки суду про наявність взаємних дій позивача та перевізника щодо продовження у 2008 році господарських відносин, визначених у договорі на транспортне обслуговування від 16.04.2007р. При цьому, в даному випадку, згідно частини першої статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка закріплена статтею 208 ЦК України, не має наслідком його недійсність.

Стосовно віднесення до складу валових витрат витрати, що пов'язані з придбанням товарів у ТОВ "Катко" та ПП "Лімет".

Актом перевірки було встановлено, що з гідно договору поставки ТОВ "Укрспецторг" придбавало у ТОВ "Катко" товарно-матеріальні цінності, позивач здійснив оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Катко". В ході перевірки встановлено, що Васильківським МВ ГУ МВС України в Київській області, в ході проведення оперативно-розшукових заходів стосовно фінансово-господарської діяльності ТОВ "Катко" встановлено, що директор до створення та діяльності підприємства ТОВ "Катко" відношення не має, за юридичною адресою підприємство не знаходиться. Акт перевірки містить посилання на те, що відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008р. по справі № 2а-532/2008, визнано недійсними з 13 квітня 2007р., з дати державної реєстрації, установчі документи ТОВ "Катко", свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, з моменту його складання, визнано недійсними первинні документи з реквізитами ТОВ "Катко".

Також актом перевірки встановлено, що ТОВ "Укрспецторг" укладено договір поставки з ПП "Лімет", за умовами якого ТОВ "Укрспецторг" придбавало у ПП "Лімет" товарно-матеріальні цінності та здійснило оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП "Лімет". Службовою запискою № 449/23-524 від 18.03.2010 року до ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва передано перелік контрагентів постачальників ТОВ "Укрспецторг", у відповідь отримано службову записку №1841/вн/26/08/51 від 07.04.2010 року з поясненнями засновника та директора ПП "Лімет", згідно з якими до створення та ведення фінансово-господарської діяльності директор ПП "Лімет" відношення не має.

Встановлено, що між позивачем та вказаними підприємствами було укладено угоди шляхом замовлення продукції, прийняття за накладними та оплати замовленого. Всі накладні, за якими здійснювалося постачання продукції, залучено до матеріалів справи.

Вищезазначені угоди кваліфіковані відповідачем як нікчемні правочини, на підставі чого відповідач дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність підстав для віднесення сплачених за ними сум, до складу валових витрат.

Однак, погоджуючись з висновками відповідача, апеляційний суд помилково не врахував наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов’язаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Натомість в матеріалах справи є видаткові накладні, за якими отримувався товар, рахунки на його оплату, податкові накладні та відомості про уповноважену за довіреностями особу позивача на отримання товарно-матеріальних цінностей. За отриманий у ТОВ "Катко" та ПП "Лімет" товар позивач здійснив повний розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки постачальників, що підтверджується відповідачем в Акті перевірки та місцевим судом.

Таким чином, операції з придбання товарів у вказаних підприємств мають завершений характер та, як того вимагає частина 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Суд першої інстанції надаючи оцінку первинним документам, що містяться в матеріалах справи встановив реальність здійснення господарських операцій з контрагентами, при цьому сторонами у справі даний факт не заперечується.

На підтвердження безпосереднього зв'язку придбання товарів із господарською діяльністю позивача до матеріалів справи залучені та досліджені місцевим судом витяги з регістрів бухгалтерського обліку ТОВ "Укрспецторг" щодо оприбуткування та реалізації придбаних у цих підприємств товарів. Вказані витяги сформовані відносно кожної придбаної номенклатурної позиції із зазначенням первинного документу, за яким було оприбуткований товар та назви постачальника, номеру та дати прибуткової накладної, за якою товари були оприбутковані ТОВ "Укрспецторг", а також із зазначенням найменування суб'єктів господарювання –покупців та первинного документу (видаткової накладної) за яким цей товар було в подальшому реалізовано.

Оскільки надані позивачем документи свідчать також про те, що товар відповідає роду та характеру діяльності ТОВ "Укрспецторг" (оптова торгівля промисловими засобами індивідуального захисту, інструментами, обладнанням тощо) та в подальшому був реалізований іншим суб'єктам господарювання, вказане цілком відповідає вимогам підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, про що також обґрунтовано зазначено окружним судом.

Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, ТОВ "Катко" було припинено у зв’язку з визнанням банкрутом 02.04.2010р., тобто на час укладення та виконання угод купівлі-продажу вказане підприємство мало підтверджений статус юридичної особи.

Також встановлено, що постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008р. по справі № 2а-532/2008 скасовано ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009р. ПП "Лімет" було зареєстровано в якості юридичної особи станом на дату розгляду справи у судах, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

Як встановлено статтею 18 Закону України від 15.05.2003р. № 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 року скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2010 року по справі № 2а-7462/10/2670.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.