Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Головчук С.В.,

Розваляєвої Т.С.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Черпака Ю.К.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Іллічівськом міської ради про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,-

В липні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Іллічівської міської ради Одеської області про стягнення недоотримуваних суми щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 700 гривень, передбаченої Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28.02.1991 року № 796-XII (796-12) (далі - Закон № 796-XII (796-12) ) та до управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівську Одеської області про стягнення недоплаченої щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 1670,21 гривень та недоплаченої пенсії по інвалідності у розмірі 17805,92 гривень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 10 квітня 2007 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 серпня 2003 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2003 року, якими у задоволенні позову відмовлено, скасовано в частині вимог щодо стягнення допомоги на оздоровлення за 2001 рік, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 4 березня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з Управління соціальної політики Іллічівської міської ради на користь позивача 700 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову. Стягнуто з Управління соціальної політики Іллічівської міської ради 825,грн.

У касаційній скарзі Управління соціальної політики Іллічівської міської ради просить скасувати рішення судів з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи 1 категорії, тому на підставі положень статті 48 Закону № 796-ХІІ має право на одержання зазначеної вище щорічної допомоги на оздоровлення.

Виплата ОСОБА_1 цієї допомоги здійснювалась відповідачем у

2001 році виходячи з розмірів, установлених

постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та

від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) (далі –Постанова Кабінету Міністрів України № 562), відповідно 26,70 гривень.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що Законом № 796-ХІІ (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважено на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом (796-12) . Натомість частиною першою статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати. Закон № 796-XII (796-12) має вищу юридичну силу, і при вирішенні позовних

вимог необхідно керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Оскільки стосовно цих виплат у 2001 рокці ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при розв’язанні цього спору в частині вимог за підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-XII, з урахуванням розміру мінімальної зарплати на момент виплати.

Оскільки у 2001 році позивач недоотримав щорічну грошову допомогу на оздоровлення в розмірах, установлених законом про держбюджет на відповідний рік, то в цій частині суд першої інстанції задовольнив його позов з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати грошової допомоги, тобто з розрахунку 140 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення виходив з того, що на момент виплати вказаної допомоги розмір мінімальної заробітної плати складав 165 грн., а тому прийшов до висновку, що стягненню підлягає не 700 грн., як помилково зазначив суд апеляційної інстанції, а 825 грн.

Наведені обставини були правильно враховані судом апеляційної інстанції, який прийняв вірне рішення про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанцій прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління соціальної політики Іллічівськом міської ради залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .