Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН) на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2008 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до УПСЗН про стягнення щорічної грошової допомоги на оздоровлення,

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернулась до суду з цим позовом.

Зазначала, що як інвалід 2 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з її участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має право на отримання передбаченої статтею

48 Закону України від 28 лютого 1991 року "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 796-XII (796-12) ) щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 3 мінімальних заробітних плат, а не в розмірі, визначеному УПСЗН виходячи з відповідних постанов Уряду.

Посилаючись на відмову відповідача здійснити перерахунок розміру та доплату зазначеної допомоги, позивач уточнила свої вимоги і просила стягнути з УПСЗН недоотримані за 2003–2005, 2007 роки суми.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, безпідставність позовних вимог просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове рішення –про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з її участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Виплата позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідачем здійснювалась у 2003–2005 та 2007 роках виходячи з розмірів, установлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) , а саме: у 2003–2005 роках –15,70 гривні, у грудні 2007 року – 75 гривень.

Статтею 48 Закону № 796-ХІІ передбачена виплата інвалідам 2 групи, що стали такими внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Тобто, нормами спеціального Закону (796-12) розмір щорічної допомоги визначено як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом (796-12) на час здійснення виплати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що Законом № 796-ХІІ (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом (796-12) . Натомість частиною першою статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати.

Пункт 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ), яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону №796-XI,I визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) № 6-рп.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Закон № 796-XII (796-12) має вищу юридичну силу і при вирішенні позовних вимог необхідно керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми статті 48 Закону № 796-XII, та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не постанови Кабінету Міністрів України, якими було встановлено конкретні розміри допомоги.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003–2005, 2007 роки є неправомірними.

Керуючись статтями 220, 222 - 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення

Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2008 року – без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.