Вищий адміністративний суд України у складі:

при секретарі Парадюку А. І.,

за відсутності сторін та їх представників,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій і бездіяльності протиправними, постанови незаконною та зобов’язання вчинити певні дії,

У серпні 2010 року ОСОБА_1. звернулася в суд з позовною заявою, в якій просила: 1) визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, що виразилася у невідмові в прийнятті на реєстрацію проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 26 квітня 2010 року № 6337; 2) визнати протиправними дії Верховної Ради України, які виразились у реєстрації 26 квітня 2010 року за № 6337 проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України, прийнятті його в першому читанні за основу та винесенні постанови Верховної Ради України про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оподаткування від 11 травня 2010 року № 2161-VI (2161-17) ; 3) визнати незаконною постанову Верховної Ради України " Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оподаткування"від 11 травня 2010 року № 2161-VI (2161-17) ; 4) зобов’язати Верховну Раду України визнати Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 16 червня 2010 року № 2275 (2275-17) таким, що втратив чинність.

Вимоги мотивувала тим, що відповідно до статті 6 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" вона, як суб’єкт господарювання, має право подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов’язаних з регуляторною діяльністю. Верховна Рада України, здійснюючи державну регуляторну політику шляхом розгляду проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України, не забезпечила дотримання прав позивача, чим порушила закріплений статтею 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" принцип прозорості та врахування громадської думки. Крім того, відповідачем при реєстрації та прийнятті в першому читанні за основу вказаного законопроекту порушено частину 1 статті 91, частину 1 статті 92, частину 1 статті 97 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (1861-17) (далі –Регламент Верховної Ради України), оскільки всупереч вимогам частини 1 статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" щодо поданого законопроекту Кабінетом Міністрів України не проведено аналізу регуляторного впливу, і проект регуляторного акта не був оприлюднений.

В письмовому запереченні проти позову відповідач не визнав позовних вимог, навів доводи щодо їх безпідставності.

Позивач в судове засіданні не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Своєю письмовою заявою просив розглядати справу у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі повідомлені належним чином про дату, час і місце судового розгляду, що перешкод для розгляду справи немає, тому у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає.

26 квітня 2010 року Кабінетом Міністрів України внесено до Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оподаткування, який в той же день зареєстрований Апаратом Верховної Ради за № 6337. Постановою Верховної Ради України від 11 травня 2010 року вказаний законопроект прийнято за основу, доручено Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням зауважень і пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні. Після розгляду законопроекту у другому читанні Верховна Рада України прийняла 20 травня 2010 року Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2275-VI (2275-17) , який підписаний Президентом України. Цей Закон набирає чинності з 16 червня 2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що зміст заявлених ОСОБА_1. позовних вимог зводиться до визнання протиправними дій і бездіяльності Верховної Ради України при реєстрації 26 квітня 2010 року за № 6337 проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оподаткування, прийнятті його в першому читанні за основу та винесенні постанови Верховної Ради України "Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оподаткування" від 11 травня 2010 року № 2161-VI (2161-17) , оскільки, на думку позивача, при здійсненні законодавчої процедури щодо вказаного законопроекту не дотримані вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України (2747-15) визначено завданням адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У контексті з положеннями частини 1 статті 6 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Між тим, позивач не надав суду доказів того, що діями відповідача порушені його права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах та не довів, що постанова Верховної Ради України від 11 травня 2010 року № 2161-VI (2161-17) безпосередньо зачіпає його права.

В позовній заяві не зазначено, чим саме порушені права, свободи чи інтереси ОСОБА_1. в процедурі прийняття і розгляду конкретного законопроекту, з врахуванням тієї обставини, що вона не зверталася до Верховної Ради України з питань, що є предметом даного спору, і Верховна Рада України не надавала їй відмови, не встановлювала заборони або обов’язку, які можуть бути оскаржені позивачем до суду.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (пункт 3 статті 85 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 (v017p710-02) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом –єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п’ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Відповідно до розділу IV Регламенту Верховної Ради України стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Згідно із статтею 102 Регламенту Верховної Ради України законопроекти розглядаються і приймаються Верховною Радою України, як правило, за процедурою трьох читань, яка включає: 1) перше читання –обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; 2) друге читання –постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні; 3) третє читання –прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому.

При цьому, як передбачено статтею 114 Регламенту Верховної Ради України, за наслідками розгляду законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення, зокрема, про прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання.

Таким чином, позивач оскаржила законність окремих стадій законодавчого процесу, здійснення яких віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владні управлінські функції, тобто фактично ОСОБА_1. не погоджується з юридичною силою прийнятого Закону. постанова Верховної Ради України від 11 травня 2010 року № 2161-VI (2161-17) прийнята з процедурного питання в порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України, тому має загальний характер і не стосується ОСОБА_1.

З огляду на положення КАС України (2747-15) щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України (254к/96-ВР) віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Окрім того, позовні вимоги про визнання протиправними бездіяльності і дій Верховної Ради України щодо реєстрації проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" є взаємовиключними, тому не підлягають задоволенню.

Безпідставною є позовна вимога про зобов’язання Верховної Ради України визнати Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 20 травня 2010 року № 2275-VI (2275-17) таким, що втратив чинність, оскільки відповідно до особливостей провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, встановлених статтею 171-1 КАС України, Вищий адміністративний суд України не наділений повноваженнями стосовно зобов’язання Верховної Ради України прийняти певний закон чи визнати його таким, що втратив чинність.

Виходячи з наведеного, підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій і бездіяльності протиправними, постанови незаконною та зобов’язання вчинити певні дії.

постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.