К-3126/08 Про визнання незаконними дій і зобов’язання провести перерахунок пенсії учасника ЧАЕС - 26.10.2010 Прийняття

провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська про визнання незаконними дій, зобов’язання провести перерахунок пенсії учасника ЧАЕС за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2008 року,

У вересні 2007 року позивач звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська про визнання незаконними дій, зобов’язання провести перерахунок пенсії учасника ЧАЕС. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він як інвалід 3 групи внаслідок захворювання пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, отримує пенсію, призначеному йому у відповідності з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та просив признати неправомірними дії управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі міста Луганська, зобов’язати відповідача призначити пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком з 01. 10. 2006 року 366 грн., з 01. 01. 2007 року - 380 грн., з 01. 04. 2007 року - 406 грн., зобов’язати призначити додаткову пенсію за шкоду заподіяної здоров’ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з 01. 10. 2006 року - 366 грн., з 01. 01. 2007 року - 380 грн., з 01. 04. 2007 року - 406 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2007 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся із скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2008 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є інвалідом 3 групи внаслідок захворювання пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, отримує пенсію, призначеному йому у відповідності з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Стаття 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 3 групи –50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв’язку з втратою годувальника.

Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до категорії1.

Частина перша та друга даної статті передбачає призначення пенсії за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але у всіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у наведених роках не може перевищувати 3,000 грн.

Згідно ч.3 ст. 54 зазначеного вище закону визначає, що обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (загальний закон), у якому призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4.

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності. Для інвалідів третьої групи такий розмір складає 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Правовою підставою позовних вимог є частина 3 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'якою зазначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Суд, у рішенні вірно зазначив про те, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України "Про прожитковий мінімум" (966-14) , відповідно до якого прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року № 489-5, що набрав чинності з 1 січня 2007 року ("Урядовий кур’єр"від 23 грудня 2006 року), був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня 2007 року –380 гривень, з 1 квітня 2007 року –387 грн., з 1 жовтня 2007 року –395 грн.

Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 (749-16) та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року ("Урядовий кур’єр"та "Голос України"від 28 березня 2007 року), якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня –380 гривень, з 1 квітня –406 гривень, з 1 жовтня -411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 % відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 (v008p710-05) від 11 жовтня по справі № 1-21/2005) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська залишити без задоволення, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2008 року залишити без змін.