К-15459/07 Про стягнення втрати частини заробітної плати у зв’язку із справлянням податку з доходів фізичних осіб - 26.10.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.06.2007 у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати в зв’язку з справлянням податку з доходів фізичних осіб, -

У листопаді 2006 року позивачі звернулися до Тельманівського районного суду Донецької області з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати в зв’язку з справлянням податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Тельманівського районного суду Донецької області від 05.03.2007 позов було задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов’язано Державне казначейство України при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь: ОСОБА_1 –13 596,36грн., ОСОБА_2 –10 353,82грн., ОСОБА_3 –9 693,58грн., ОСОБА_4. –12 156,73грн., ОСОБА_5. –7 721,14грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.06.2007 апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України було задоволено. Постанову Тельманівського районного суду Донецької області від 05.03.2007 скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5. подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.06.2007 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивачам під час їх роботи суддями Новоазовського районного суду Донецької області, протягом 2004-2006 років з нарахованої заробітної плати утримано податок з доходів фізичних осіб.

Так задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на ст. 130 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про статус суддів", яким визначено гарантії незалежності суддів, згідно яких держава забезпечує фінансування на належні умови для функціонування судів і діяльності суддів та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 1-27/2004 згідно якого норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання суддям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд посилався на Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , який має пріоритет над іншими Законами в частині правил оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, і якій не містить положень щодо звільнення суддів від оподаткування їх доходів.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Питання матеріального забезпечення суддів врегульовані статтею 44 Закону України "Про статус суддів"від 15.12.1995 № 2862-ХІІ. Зазначена норма не містить положень про звільнення суддів від сплати прибуткового податку. Проте, таке право було запроваджено Указом Президента України від 10.07.2004 № 584, в абзаці четвертому статті 1 якого встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22.05.2003 № 889-ІV (889-15) для суддів не передбачено звільнення від сплати прибуткового податку. З введенням в дію цього Закону абзац 4 статті 1 Указу Президента України від 10.07.2004 № 584 втратив чинність (перелік указів Президента України, що втрачають чинність з 01.01.2004, затверджений Указом Президента України від 25.12.2003 № 1497 (1497/2003) ).

Водночас, Кабінетом Міністрів України ухвалено розпорядження "Про деякі питання оплати праці суддів"від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , абзацами 1, 2 пункту 1 якого дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць, після сплати податку на доходи фізичних осіб, буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року. При цьому, компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку судді, пов’язаної із справлянням податку на доходи фізичних осіб, а відповідно до пункту 2 вищезазначеного розпорядження така виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не містить відомостей про те, що вживалися будь-які заходи щодо нарахування компенсаційних виплат суддям, що є помилковим.

Крім того, суд першої інстанції не врахував і не надав належної правової оцінки тому факту, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 № 22-р (22-2004-р) , яке діяло лише протягом 2004 року, передбачено здійснення компенсаційних виплат у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті на 2004 рік на утримання органів судової влади, та не встановили наявності відповідних видатків у Державному бюджеті України на 2004 рік.

Крім того, суди помилково розглянули в одній справі позовні вимоги ОСОБА_1 та інших осіб, що є порушенням норм процесуального права, оскільки позовна заява має подаватися до суду кожним із позивачів окремо.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.06.2007 у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати в зв’язку з справлянням податку з доходів фізичних осіб –скасувати.