колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гаманка О.І., Загороднього А.Ф., Кобилянського М.Г.,

секретар судового засідання Сіпаренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення компенсації утриманих сум податку з доходів фізичних осіб за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2008 року,

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працює суддею Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області та йому не було компенсовано утриманих сум податку з доходів фізичних осіб за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2005 року. Просив стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість з виплати заробітної плати за вказаний період в розмірі 7576,76 грн.

Постановою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 компенсацію утриманих сум податку з доходів фізичних осіб за період з січня 2004 року по березень 2005 року в розмірі 3193,20 грн. Вказану суму списано з рахунку Державного бюджету України №35213015004024, що відкритий у Державному казначействі України МФО 820172. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2008 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України було залишено без задоволення, а постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2007 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Державної судової адміністрації України, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює суддею Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області. В 2004 році позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 20700,09 грн., із якої утриманий податок з доходів фізичних осіб в розмірі 2603,56 грн. В 2005 році йому була нарахована заробітна плата в розмірі 35555,92 грн., із якої утриманий податок з доходів фізичних осіб в розмірі 4478,80 грн. Середньомісячна заробітна плата судді Борисова О.А. в IV кварталі 2003 року становила 1890,00 грн. Заробітна плата після сплати податку з доходів фізичних осіб за кожний місяць 2004 року та за січень –березень 2005 року була нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати за IV квартал 2003 року.

Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У період до 1 січня 2004 року відповідно до положень Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів"від 10 липня 1995 року № 584/95 (584/95) заробітна плата суддів була звільнена від обкладання прибутковим податком. 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22 травня 2003 року № 889-ІV (889-15) , який не передбачає пільг для суддів при сплаті цього податку. Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв’язку з втратою частини заробітку, пов’язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році, було розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів"від 20 січня 2004 року № 22-р (22-2004-р) .

Згідно з пунктом 1 цього розпорядження Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. У пункті 2 розпорядження Кабінету Міністрів України № 22-р (22-2004-р) зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що за відсутності хоча б однієї умови, зазначеної в цьому розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає.

Враховуючи зазначені вимоги розпорядження, суди при розгляді справи повинні були, крім встановлення розміру середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді Борисову О.А. за IV квартал 2003 року, встановити також розмір нарахованої заробітної плати позивача за кожен місяць 2004 року після сплати податку з доходів фізичних осіб, визначити різницю у втраті заробітку, якщо така мала місце, та вирішити питання про стягнення цієї суми на користь позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначених розрахунків не провели, суму втраченого заробітку не визначили, а ухвалили рішення про стягнення на користь позивача суми сплаченого ними податку за весь 2004 рік та січень –березень 2005 року, не зважаючи на те, що в розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р (22-2004-р) передбачено здійснення суддям компенсаційних виплат лише протягом 2004 року.

За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки зазначені порушення в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2008 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.