Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області до Десятого воєнізованого гірничого загону про стягнення боргу по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за Списком № 1 за період 01 листопада 2008 року – 31 березня 2009 року у розмірі 394 233 грн. 52 коп.,

Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області звернулось з позовом до Десятого воєнізованого гірничого загону про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою на нього, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення –без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01 листопада 2008 року по 31 березня 2009 року відповідач має прострочену заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "а"частини 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в зв’язку з чим УПФ звернулося з позовом про стягнення заборгованості.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) не передбачає покриття витрат на виплату і доставку пенсії за рахунок підприємства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Порядок покриття витрат на виплату і доставку пенсії відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, регулювався частиною 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне страхування", за якою підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року.

Частина 2 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"виключена згідно із Законом України від 17 лютого 2000 року № 1461-ІІІ (1461-14) .

Цим же законом пункт 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування"доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацом 3 пункту 1 статті 4 Закону України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування"встановлено ставку на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 % від зазначеного об’єкту оподаткування.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону (1058-15) в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) .

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом (1788-12) .

Таким чином, порядок компенсації витрат Пенсійного фонду України, передбачений Законом України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , не змінився у зв’язку з набранням чинності Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Висновки суду апеляційної інстанції з цього питання є помилковими.

Крім того, дослідивши встановлені судами обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права з огляду на те, що до спірних правовідносин судом застосовані не ті норми, які підлягали застосуванню.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо виплати пенсії працівникам підприємства відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Судом першої інстанції правильно встановлено, що працівникам підприємства пенсії призначалися за Списком № 1.

Відповідно до абз. 4 пункту 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (1058-15) , у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01 листопада 2008 року по 31 березня 2009 року борг відповідача на покриття фактичних витрат на виплату та доставку пенсії за списком № 1 складає 394 233 грн 52 коп.

Таким чином, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для залишення його рішення без змін.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року скасувати та залишити в силі Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.