Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф.,

Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду від 16 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 20 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги, -

У травні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої разової грошової допомоги учаснику бойових дій за період з 2003 по 2005 роки.

Постановою Лисичанського міського суду від 16 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 20 жовтня 2006 року, позов задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь позивача заборгованість з щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2005 рік у сумі 1410 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до вимог статті 17 вищевказаного Закону фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Частиною 1 статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.

Частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Отже, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позовних вимоги в частині стягнення на користь ОСОБА_4 заборгованості з щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2003 - 2004 роки.

Статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 250 грн.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-рп (v020p710-04) відносно неконституційності положень законів України про Державний бюджет на 2004 рік щодо встановлення розміру щорічної допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту' (3551-12) є помилковим, оскільки це рішення стосується відносин, які діяли у 2004 році.

Отже, отримана ОСОБА_4 щорічна разова грошова допомога до 05 травня у 2005 році в розмірі 250 грн. була нарахована та виплачена управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради відповідно до діючого на той час законодавства.

З урахуванням викладеного, у судів першої та апеляційної інстанції не було законних підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права –судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду від 16 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 20 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги скасувати.

Постановити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги відмовити.

постанова оскарженню не підлягає.