К-8211/08-С Про зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги учаснику бойових дій - 20.10.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2008 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Докучаєвської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН) про визнання протиправними дій

та зобов’язання здійснити нарахування та сплату недоплаченої грошової допомоги учаснику бойових дій,

У грудні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з цим позовом.

Зазначав, що він є ветераном війни (учасником бойових дій), тому відповідно

до частини п’ятої статі 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги в розмірі

5 мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що відповідач в порушення вимог Закону № 3551-ХІІ (3551-12) сплачує йому разову грошову допомогу в меншому розмірі і відмовився здійснити нарахування та виплату заборгованості за 2005–2007 роки в сумі 4695,03 гривні, позивач просив визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати його сплатити суму заборгованості.

Постановою Докучаєвського міського суду Донецької області від 14 січня

2008 року позов задоволено частково: визнано дії УПСЗН неправомірними та стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену разову грошову допомогу

за 2005–2007 роки в сумі 4725,03 гривні.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове

рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано дії УПСЗН неправомірними та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 недоотриману грошову допомогу за 2007 рік у сумі 1770, 30 гривні (в розмірі, визначеному

Законом № 3551-ХІІ (3551-12) ). В інший частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач посилаючись на неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі постанову Докучаєвського міського суду

Донецької області від 14 січня 2008 року.

У частині, що стосується задоволення позовних вимог, рішення суду апеляційної інстанції в порядку касаційного провадження не оскаржено.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, правильність правової оцінки

обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ОСОБА_1. є учасником бойових дій і відповідно до положень статті 4 Закону № 3551-ХІІ належить до ветеранів війни, на яких поширюється дія цього Закону. Частиною п’ятою статті 12 Закону № 3551-ХІІ визначено, що щорічно до

5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Виплату позивачеві разової грошової допомоги до 5 травня здійснено

виходячи з розмірів, установлених законами про держбюджет на відповідний рік:

у 2005 році – 250 гривень, у 2006 та 2007 роках – по 280 гривень.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідно до положень частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягів існуючих прав і свобод. Крім того, вважав суд, Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) № 1-29/2007 в його мотивувальній частині містить висновок щодо відсутності у Верховної Ради України повноважень включати до законів про держбюджет положення про внесення змін до чинних законів та зупиняти дію окремих законів України і повинно застосовуватись при вирішенні питання пріоритетності законів, якими врегульовано спірні відносини у цій справі. Тому, дійшов висновку суд, відповідач зобов’язаний був здійснювати виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня щорічно у 2005–2007 роках виходячи з розмірів, установлених Законом № 3551-ХІІ (3551-12) .

Такий висновок судом першої інстанції зроблено з порушенням норм матеріального права, без належного аналізу законів, які регулювали спірні

відносини упродовж 2005 та 2006 років, тому з ним обґрунтовано не погодився

суд апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення в цій частині.

Ухвалюючи нове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплат за 2005 та 2006 роки, суд апеляційної інстанції

виходив із того, що відповідачем правомірно здійснено виплату разової грошової допомоги до 5 травня у 2005 та 2006 роках у розмірах, передбачених законами про держбюджет України на відповідний рік, оскільки зазначені закони не були

визнані неконституційними в період фактичної виплати відповідачем зазначеної грошової допомоги.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог за 2005 та 2006 роки, апеляційний суд правомірно виходив із того, що законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (стаття 34) та від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) (стаття 30 ) встановлено виплату щорічно разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій здійснити: у 2005 році –в розмірі 250 гривень; у 2006 році –в розмірі 280 гривень. При цьому нормами наведених Законів дію зокрема частини п’ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової

допомоги було зупинено на відповідні роки.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та Рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що нормами згаданих вище законів про держбюджет України фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Отже, рішення суду апеляційної інстанції у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у цій справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, тобто є законним і обґрунтованим.