Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя - доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою Міністерства фінансів України на постанову Гадяцького районною суду Полтавської області від 25 жовтня 2007 року та ухвалу Харківською апеляційною адміністративного суду від 19 червня 2008 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального

захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (далі –ГУПСЗН), Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України про стягнення недоплаченої щорічної

разової грошової допомоги до 5 травня,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Зазначав, що відповідно до положень Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) є учасником бойових дій в Афганістані, на підставі статті 12 цього Закону (3551-12) має право на отримання щорічно разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2003 - 2007 роках проводилися не в повному обсязі, просив стягнути на його користь недоплачені упродовж цього періоду 8306 гривень.

Постановою Гадяцького районною суду Полтавської області від 25 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківською апеляційною адміністративного суду від 19 червня 2008 року, позов задоволено частково: зобов’язано Міністерство фінансів України виділити та перерахувати через Міністерство праці та соціального захисту населення ГУПСЗН нарахувати для виплати ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги за 2007 рік в розмірі 2816 гривень як учаснику бойових дій, інваліду 2 групи відповідно до № 3551-ХІІ в розмірі 2816 гривні, а також зобов’язано ГУПСЗН виплатити позивачу отримані на його ім’я ці кошти. В задоволенні позовних вимог про стягнення зазначеної грошової допомоги за 2002–2006 роки відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство фінансів України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове судове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

За правилами частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ГУПСЗН на користь позивача щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік, суди виходили з того, що у зв’язку з визнанням неконституційними положень закону, згідно з якими здійснено виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у відповідача були наявні правові підстави для здійснення виплати недоплаченої частини зазначеної разової грошової допомоги за 2007 рік.

Однак такого висновку суди дійшли без встановлення всіх обставин цієї справи в частині, що стосується виплати такої допомоги за 2007 рік.

Судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій в Афганістані, інвалідом війни 2 групи і користується правом на отримання щорічної разової грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня, передбаченим статтею 13 Закону № 3551-ХІІ. Згідно з частиною четвертою статті 171 цього Закону особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Оскільки статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року (далі – Закон № 489-V (489-16) ) встановлено здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2007 році у розмірі 360 гривень і цю норму Закону № 489-V (489-16) Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі – Рішення № 6-рп/2007) визнано неконституційною, то в період, упродовж якого Голубенко І.В. згідно з частиною четвертою статті 171 Закону № 3551-ХІІ міг отримати цю грошову допомогу (період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі) були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Тобто, в цьому випадку на період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку із внесенням поточних змін у законодавство.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що нормами Закону № 489-V (489-16) фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 29 Закону № 489-V.

Залежно від дати здійснення ГУПСЗН виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення і має бути визначено судами, який із наведених законів слід застосувати для розв’язання цього спору. Таким чином, судам для встановлення правових норм, які необхідно було застосовувати для визначення розміру разової грошової допомоги позивачу в 2007 році, потрібно було з`ясувати дати здійснення та розміри її виплати у цей період. Однак судами цього зроблено не було.

Залишилося нез’ясованим, коли саме, тобто в період дії якого із законів позивачеві перераховано відповідачем грошова допомога, та, у зв’язку з цим, чи було реалізовано зазначеною виплатою у 2007 році право позивача як учасника бойових дій в Афганістані інваліда війни 2 групи на одержання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про дату виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 році, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги

ОСОБА_1 та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції. Тому цю справу в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 слід направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

З огляду на наведене оскаржені судові рішення відповідно до вимог статті 227 КАС України підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а справа в цій частині – направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

При новому розгляді судам слід врахувати наведене та у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

У частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, судові рішення у цій справі в порядку касаційного провадження не переглядаються і залишаються без змін.

Керуючись статтями 220, 222–224, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України задовольнити частково.

Постанову Гадяцького районною суду Полтавської області від 25 жовтня 2007 року та ухвалу Харківською апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року в частині задоволення позовних вимог (про щорічну виплату разової допомоги за 2007 рік) скасувати.

Справу в цій частині направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

В іншій частині (відмови в задоволенні позовних вимог про щорічну виплату разової допомоги за 2002–2006 роки) постанову Гадяцького районною суду Полтавської області від 25 жовтня 2007 року та ухвалу Харківською апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.