С-180587/07 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток - 20.10.2010 Прийняття

Позивачем подано позов про визнання неправомірним та недійсним податкового повідомлення-рішення від 30.01.2007 № 0000272340/0 від 30.01.2007 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 160341,8 грн., в тому числі 88875,00грн. основного платежу та 71466,8 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Луганської області від 30.05.2007 позов задоволено частково. Визнано неправомірним та недійсним податкове повідомлення-рішення Краснодонської ОДПІ № 0000272340/0 від 30.01.2007 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 71466,8 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007 скасовано постанову суду першої інстанції та позов задоволено частково. Визнано частково неправомірним, недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Краснодонської ОДПІ від 30.01.2007 № 0000272340/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 27029,30 грн. В решті позову відмовлено.

Відкрите акціонерне товариство "Краснодонвугілля"подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким визнати неправомірним та недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000272340/0 від 30.01.2007, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Краснодонська об’єднана державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 30.01.2007 № 0000272340/0 від 30.01.2007 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 160341,8 грн., в тому числі 88875,00 грн. основного платежу та 71466,8 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки від 12.10.2006 № 2002/23-32363486, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст.4, п.п. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, п.п. 5.2.1, п.п. 5.2.5, п.п. 5.2.11 п.5.2, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.2 п. 5.3, п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 та п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що зумовило заниження валового доходу на загальну суму 567597 грн., а також завищення валових витрат на суму 139502,51 грн. Крім того, актом перевірки встановлено заниження валових витрат на суму 912868,36 грн. та завищення амортизаційних відрахувань на суму 414445 грн.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони постановлені без повного та всебічного з’ясування обставин у справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з позовної заяви, позивач не погоджується з податковим зобов’язанням з податку на прибуток в сумі 88875 грн., самостійно визначеним податковим органом, обґрунтовуючи свою позицію тим, що податковий орган залишив поза увагою допущення позивачем у періоді, що перевірявся, заниження позивачем валових витрат на 912863,36 грн., внаслідок чого виникла переплата до бюджету в сумі 228217,09 грн., яка, на думку позивача, мала бути вирахувана податковим органом із 280386,13 грн. –загальної суми донарахованих платежів за наслідками виявлених порушень, в результаті чого така сума має скласти тільки 52169,04 грн.

Далі позивач не погоджується з виявленим податковим органом порушенням вимог п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке зумовило завищення валових витрат на амортизаційні відрахування в сумі 414445 грн., зазначаючи, що податковий орган неправомірно в результаті цього визначив спірним податковим повідомленням-рішенням податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 103611,25 грн. та нарахував штрафні санкції на цю суму.

Але, як вбачається з самого податкового повідомлення-рішення, основний платіж з податку на прибуток, самостійно визначений податковим органом становить лише 88875 грн. (що є меншим ніж 103611,25 грн.), з яких 36705,96 грн. фактично оспорені позивачем за першою позицією (88875 грн. (донарахована сума) –52169,04 грн. (сума, яка на думку позивача має бути донарахована, але не була донарахована внаслідок математичної помилки) = 36705,96 грн. (сума, яка, на думку позивача, фактично помилково донарахована ).

Суди попередніх інстанцій не з’ясували, яке саме порушення або декілька порушень стало підставою для визначення податковим органом податкового зобов’язання з основного платежу в сумі 88875 грн., яким чином розраховувалась така сума податкового зобов’язання, не встановили обставин та висновків, якими позивач обґрунтовує неправомірність такого нарахування та чи стосуються такі обставини та висновки саме спірного нарахування. Відсутність встановлення таких обставин та їх належної оцінки позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити правильність вирішення спору та не дає можливості перевірити правильність нарахування штрафних санкцій.

Натомість, суд першої інстанції послався лише на норми матеріального права, які знайшли своє відображення у акті перевірки та у податковому повідомленні-рішенні, без зазначення мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови щодо донарахування основного платежу, в результаті чого ухвалив постанову про відмову у позові в цій частині без повного та всебічного з’ясування обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції також належним чином не встановив суті зафіксованих актом перевірки порушень, за наслідками яких донараховано спірне податкове зобов’язання в сумі 88875 грн., та не надав таким порушенням належної правової оцінки з посиланням на докази, досліджені в судовому засіданні, з огляду на що не може бути визнано обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про доведеність податковим органом всіх порушень та правильності здійсненого розрахунку суми податку.

Дійшовши висновку про відповідність нарахування штрафних санкцій в сумі 71466,8 грн. чинному законодавству, суд першої інстанції виходив із того, що всього сума донарахувань з податку на прибуток склала 164624 грн., а тому сума 71466,8 грн. не перевищує законодавчу граничну межу штрафних санкцій, що становить 50 % від суми недоплати.

Разом з тим, як випливає зі змісту п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, обов’язок щодо сплати штрафу за цією нормою Закону (2181-14) у платника податків виникає виключно у разі самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, відповідно, сума штрафних санкцій не може нараховуватись на недонараховану податковим органом суму податкових зобов’язань.

Враховуючи наведене, оцінка щодо нарахування штрафних санкцій може бути надана лише виходячи із суми донарахованого податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов’язання.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили повне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на встановлену судами обставину щодо порушення Господарським судом Луганської області 30.05.2006 провадження у справі № 21/52б про банкрутство ВАТ "Краснодонвугілля"та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів при новому розгляді судам слід врахувати таке.

Відповідно до абзацу двадцять четвертого статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(абзац двадцять четвертий статті 1 у редакції Законів України від 07.03.2002 р. N 3088-III (3088-14) , від 03.04.2003 р. N 672-IV (672-15) ) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 вказаного Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Виходячи із приписів ст. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів - кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Стосовно зобов’язань поточних кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобов’язаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Така позиція відповідає і вимогам ч. 1 ст. 23 цього ж Закону, згідно із якою з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

З порушенням провадження у справі про банкрутство і до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася. Відповідно, із порушенням справи про банкрутство та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів у підприємства не припиняється обов’язку сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі) у встановленому порядку та розмірах за результатами здійснення господарської діяльності після введення мораторію і протягом його дії, і за порушення податкового законодавства нести відповідальність у вигляді нарахування штрафних санкцій.

Судам також слід звернути увагу на те, що індивідуального акту, яким є податкове повідомлення-рішення, може стосуватися вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття. При чому, усі ці вимоги фактично є одним і тим же способом захисту, сформульованим у різних словесних формах, а тому для захисту прав та законних інтересів позивача достатньо застосування одного способу захисту.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля" та Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Луганської області від 30.05.2007 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2007 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .