колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гаманка О.І., Загороднього А.Ф., Заїки М.М.,

секретар судового засідання Сіпаренко С.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Кучми О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Державного казначейства України, відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"(далі - НАСК "Оранта"), третя особа –ОСОБА_4 про стягнення грошового забезпечення, компенсації, моральної шкоди та страхового відшкодування за касаційною скаргою НАСК "Оранта"на постанову апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2007 року,

В травні 2004 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував наступним. Наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 30 грудня 2002 року № 490 о/с, частково зміненим наказом від 29 грудня 2003 року № 416 о/с, позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за пунктом 65 "а"(за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР з 10 жовтня 2003 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становила 25 років 4 місяці 10 днів. Внаслідок тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_3 при виконанні службових обов’язків 3 листопада 2001 року, він став інвалідом другої групи. Всупереч абзацу 2 пункту 25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивачу не відшкодовано витрати на лікування та протезування в розмірі 28 038,00 грн. В період з 26 грудня 2002 року по 9 жовтня 2003 року ОСОБА_3 був тимчасово непрацездатним. Проте Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, незважаючи на численні звернення позивача, відшкодувало частину заборгованості з виплати грошового забезпечення лише 30 червня 2004 року. Крім того, з 1 травня 2003 року на підставі Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу"від 24 квітня 2003 року № 370 (370/2003) у позивача виникло право на щомісячну надбавку за безперервну службу в органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу служби у розмірі 70%. В зв’язку з ненарахуванням зазначеної надбавки йому було недоплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 14 567,25 грн. Всупереч положенням частини 6 статті 23 Закону України "Про міліцію"НАСК "Оранта"виплатила ОСОБА_3 при його звільненні зі служби одноразову допомогу в розмірі 4800,00 грн., проте він має право на отримання цієї допомоги в розмірі 135 864,00 грн.

Просив стягнути з відповідачів витрати на лікування та протезування в розмірі 28 038,00 грн.; заборгованість з виплати грошового забезпечення та компенсацію втрати частини грошового доходу в зв’язку з несвоєчасною його виплатою, виходячи з місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2003 року до 1 травня 2003 року в розмірі 1665,00 грн., а з 1 травня 2003 року до 1 липня 2004 року –2830,50 грн. (без урахування виплаченої 30 червня 2004 року суми), всього –33 158,05 грн.; компенсацію за невикористану відпустку з 1 грудня 2002 року по 10 жовтня 2003 року в розмірі 5661,00 грн.; недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 14 567,25 грн.; недоплачену суму одноразової допомоги (в разі інвалідності, що настала у період проходження служби) в розмірі 131 064,00 грн., а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено частково. Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2006 року скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з НАСК "Оранта"на користь ОСОБА_3 11 280,00 грн. Стягнуто з Державного казначейства України (з Державного бюджету України) на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 27 972,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку НАСК "Оранта", судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, відповідач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача НАСК "Оранта", обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 30 грудня 2002 року № 490 о/с ОСОБА_3 був звільнений з органів внутрішніх справ у відставку за пунктом 65 "а"(за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, наказом від 29 грудня 2003 року № 416 о/с змінена дата звільнення позивача, його звільнено з 10 жовтня 2003 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становила 25 років 4 місяці 10 днів. В зв’язку з отриманою під час служби 3 листопада 2001 року травмою при знаходженні у відрядженні та встановлення в результаті отриманої травми інвалідності другої групи ОСОБА_3 з дня звільнення призначена пенсія по інвалідності. Грошове забезпечення позивача на час звільнення складало 1665,00 грн., щомісячна надбавка за безперервну службу йому не призначалася. З початку 2003 року до дня звільнення ОСОБА_3 перебував на лікуванні. Позивач поніс витрати на лікування та протезування в розмірі 27 972,60 грн. За висновком медико-соціальної (експертної) комісії ОСОБА_3 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%. В 2003 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, був встановлений в розмірі 268,00 грн.

НАСК "Оранта"у доводах касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував в ухваленому рішенні величину прожиткового мінімуму, визначеного Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003 рік'як базової величини для нарахування страхової суми, у той час, коли необхідно було виходити з рівня забезпечення прожиткового мінімуму (мінімальний прожитковий рівень), встановленого статтею 42 Закону України "Про Державний бюджет на 2002 рік".

Проте з доводами касаційної скарги погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до положень пункту 6 "б" постанови Кабінету Міністрів України "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум"від 19 серпня 1992 року №488 (488-92-п) страхова сума повинна обчислюватись, виходячи зі ступеня втрати працездатності, що визначена у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті, визначеної у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті.

Відповідно до положень частини 3 статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум"зазначений прожитковий мінімум визначається і для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню. Встановлений статтею 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік"рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) визначений для призначення допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (1768-14) , "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) та "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" (2109-14) у сумі 80 гривень у розрахунку на одну особу, має цільове призначення та може бути застосований лише у відповідності із зазначеними у цій статті законів. Питання обов’язкового державного страхування у зазначеній правовій нормі не передбачені.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік"від 15 листопада 2001 року (2780-14) , дію якого продовжено на 2003 рік Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003 рік"від 28 листопада 2002 року.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч.2, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.