С-157417/07 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 14.10.2010 Прийняття

У грудні 2003 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсними податкових повідомлень-рішення №4140 від 11.03.2003 року, №132320/0/4228/23-2 від 12.03.2003 року, №122320/0/4227/23-2 від 12.03.2003 року, №201730/0/4139 від 11.03.2003 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що порушень чинного законодавства, які викладені в акті перевірки, позивач не припускався, а отже, у податкового органу були відсутні підстави щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду Львівської області від 14 червня 2006 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовані податкові повідомлення-рішення №132320/0/4228/23-2 від 12.03.2003 року, №201730/0/4139 від 11.03.2003 року; скасовано податкове повідомлення-рішення №122320/0/4227/23-2 від 12.03.2003 року в сумі 59007,57грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; судові витрати покладено на позивача.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходів з того, що в акті перевірки не вказано в чому саме полягає порушення позивачем положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) так само, як і не зазначено, в чому саме полягає порушення позивачем Закону України "Про податок з власників транспортних засобів"; коригування податковим органом об’єкту оподаткування позивача є неправомірним; податковим органом правомірно донараховано позивачу податкові зобов’язання з ПДВ у сумі 4759,60грн.; також, при постановлені рішення були взяті до уваги висновок судово-бухгалтерської експертизи №1730 від 30.01.2006 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року рішення першої інстанції скасовано в частині скасування податкового повідомлення-рішення №4140 від 11.03.2003 року, в цій частині позовних вимог відмовлено; в решті постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до висновку судово-бухгалтерської експертизи та матеріалів справи, висновки суду першої інстанції щодо донарахування податковим органом податкових зобов’язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та податок з власників транспортних засобів є вірним. Однак, відповідно до висновків судово-бухгалтерської експертизи, документально підтверджено донарахування прибуткового податку в сумі 283,70грн. за даними документальної перевірки.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у м.Львові звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Сторони в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено перевірку ВАТ "Мікроприлад" за 2001 рік та 9 місяців 2002 року, про що складено акт №23-5/3158 від 17.02.2003 року.

В ході проведення перевірки, за висновками податкового органу, було встановлено порушення позивачем: п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1, п.п.5.2.5 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5, п.8.3 ст.8, п.п.11.3.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого було занижено суму податку на прибуток у розмірі 16507,31грн.; п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість в розмірі 130316,13грн.; ст.2, ст.5, п.3 ст.7, ст.8-ст.12, п.п."а"ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , внаслідок чого було занижено суму прибуткового податку з громадян у розмірі 283,70грн.; ст.5, ст.6 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин", внаслідок чого було занижено податок з власників транспортних засобів на 60,00грн.

За результатами проведеної перевірки, податковим органом були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №4140 від 11.03.2003 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з прибуткового податку з громадян у розмірі 1654,23грн, в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –567,40грн.; №132320/0/4228/23-2 від 12.03.2003 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 18158,04грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –1650,73грн.; №122320/0/4227/23-2 від 12.03.2003 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 65224,54грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції у розмірі –13549,69грн.; №201730/0/4139 від 11.03.2003 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів у розмірі 400,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –340,00грн.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, відповідачем оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, а саме, щодо визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що протягом 2001 року ВАТ "Мікроприлад"проводилось відвантаження готової продукції покупцям по відпускній ціні, включаючи відшкодування коштів за транспортні витрати. Перевіркою встановлено що вартість транспортних послуг, не була віднесена до складу валового доходу ВАТ "Мікроприлад", внаслідок чого підприємством занижено валові доходи. Разом за 2001 рік занижено валовий дохід –2667,02 грн.

Слід зазначити, що у акті перевірки відповідачем не вказано по яких саме операціях не було віднесено вартість послуг до валового доходу.

Також, відповідач зазначає, що між ВАТ "Микроприлад"та Агрофірмою "Провесінь"було укладено договірна відпуск тепло енергії, води і прийняття каналізаційних стоків. Зазначені послуги надавались позивачу включно по грудень 1997 року. Отже, Станом на 01.12.1999 року кредиторська заборгованість ВАТ "Мікроприлад"перед ВАТ "Агрофірма "Провесінь"склала 120221,54грн., яка залишилася непогашеною по даний час. При проведенні зустрічної перевірки по взаєморозрахунках "Агрофірма "Провесінь"та ВАТ "Мікроприлад"дебіторська заборгованість на ВАТ "Агрофірма Провесінь"підтверджується. Термін позовної давності кредиторської заборгованості ВАТ "Мікроприлад"перед ВАТ "Агрофірма Провесінь"закінчився в 4 кварталі 2000 року, яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності і підлягає віднесенню до складу валового доходу ВАТ "Мікроприлад".

Однак, термін позовної давності по простроченій заборгованості, що виникла у цьому періоді, закінчився у 2000 році. Разом з тим, цей період не був об’єктом перевірки, отже, у межах перевірки, за наслідками якої податковим органом складено акт, донарахування валового доходу в сумі 120221,54грн. за згаданим фактом господарської діяльності позивача здійснено неправомірно.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірні витрати, віднесені позивачем до складу валових витрат, пов’язані з організацією та веденням господарської діяльності.

Також, слід зазначити, що відповідно о п.п.5.2.7 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Згідно з п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій підтверджуються наявним в справі Висновком №1730 від 30.01.2006 року судово-бухгалтерської експертизи, а саме, донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 16507,31грн. документально не підтверджується.

Щодо донарахування податковим органом податкового зобов’язання з податку на додану вартість, слід зазначити, що відповідно п.п.7.4.1 п.п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи містяться копії належним чином оформлених податкових накладних.

Крім того, вищезазначеним висновком судово-бухгалтерської експертизи встановлено, що Донарахування податку на додану вартість позивачу документальною перевіркою в загальній сумі 130316,13грн. документально не підтверджується. А саме, документально не підтверджується донарахування податку на додану вартість в сумі 125393,27грн. та під час експертизи документально не надається можливим підтвердити донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 4922,86грн.

Отже, суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу, в частині оскарження відповідачем, у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Львові –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Львівської області від 14 червня 2006 року в частині задоволення позовних вимог та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року в частині оскарження - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст. 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.