Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя - доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Тетіївському районі Київської області (далі –УПФ) на постанову Тетіївського районного суду Київської області від 9 жовтня 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до УПФ, Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України про стягнення недорахованої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Зазначав, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі – Закон № 2195-ІV (2195-15) ) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).

Уточнивши в судовому засіданні свої позовні вимоги та посилаючись на невиконання УПФ вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , позивач просив зобов’язати цього відповідача нарахувати на його користь недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 - 2007 роки в сумі 2733,30 гривні.

Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 9 жовтня 2008 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині зобов’язання УПФ здійснити перерахунок пенсії позивачу з 1 січня 2006 року по 9 липня 2007 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у позові в цій частині відмовлено. В частині, що стосується зобов’язання УПФ виплатити підвищення до призначеної позивачу пенсії в розмірі 30 % розміру мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального права при розв’язанні спору в частині задоволення позову, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Судові рішення в частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, не оскаржені.

Підстави для скасування рішення суду апеляційній інстанції та в залишеній ним без змін частині рішення суду першої інстанції в цій справі відсутні.

ОСОБА_1 який народився у 1937 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 цього Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення вимог про зобов’язання УПФ виплатити підвищення до призначеної позивачу пенсії з 9 липня по 31 грудня 2007 року, суди виходили з того, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті

71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія

Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), в розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються відповідно до положень пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року –статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про помилковість рішення суду першої інстанції щодо визначення термінів, упродовж яких мало місце порушення прав позивача неправомірними діями УПФ, і ухвалив обґрунтоване рішення.

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"(далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ).

Згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV "Про прожитковий мінімум"прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Відповідно до частини першої статті 24 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Як видно із матеріалів справи, відповідачами у зазначеній справі є також центральні органи виконавчої влади: Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд України. Судове рішення суду першої інстанції розглянуто суддею одноособово, що є порушенням норм процесуального права.

Водночас, відповідно до частини другої статті 224 КАС України не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції порушено норму процесуального закону, однак наведене ніяким чином не вплинуло на розгляд справи по суті і не призвело до порушення прав та законних інтересів позивача, тому рішення суду апеляційній інстанції та в залишеній ним без змін частині рішення суду першої інстанції в цій справі не можуть бути скасовані з такої підстави.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тетіївському районі Київської області відхилити і залишити без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2009 року та у залишеній нею без змін постанову Тетіївського районного суду Київської області від 9 жовтня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.