Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя - доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою

управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (далі УПСЗН) на постанову Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 4 лютого

2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 вересня 2008 року адміністративну справу за позовом прокуратури Роздольненського району Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_1 до УПСЗН про стягнення невиплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення,

У травні 2007 року прокурор Роздольненського району Автономної Республіки Крим звернувся до суду з цим позовом.

Зазначав, що відповідно до положень

Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) (3551-12) ОСОБА_1. є учасником війни, на підставі статті 12 цього Закону (3551-12) має право на отримання щорічно разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у Закону 2004 - 2005 та 2007 роках проводилися не в повному обсязі, просив стягнути на користь ОСОБА_1. недоплачені упродовж цього періоду 3522,55 гривні.

Постановою Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 4 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 вересня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове судове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що у зв’язку з визнанням неконституційними положень закону, згідно з якими здійснено виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у відповідача були наявні правові підстави для здійснення виплати недоплаченої частини зазначеної щорічної разової грошової допомоги за 2004 - 2005 та 2007 роки.

Однак такий висновок суперечить нормам матеріального права. Крім того, суди дійшли його, не встановивши обставини цієї справи.

Судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій і користується правом на отримання одноразової щорічної грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня, передбаченим статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Статтею 34 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік"(далі – Закон № 2285-ІV (2285-15) ) та статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року (далі – Закон № 489-V (489-16) ) встановлено здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2005 та 2007 роках у розмірі відповідно 120 та 280 гривень.

Наведена норма Закону № 2285-ІV (2285-15) в період з 5 травня по 30 вересня, упродовж якого позивач міг отримати грошову допомогу (частина четверта статті 171 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), неконституційною не визнавалася, статтю 29 Закону № 489-V визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі –Рішення № 6-рп/2007).

Тобто, в цьому випадку на період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку із внесенням поточних змін у законодавство.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли, в певні проміжки часу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними нормами законів України "Про Державний бюджет України"на 2004 та 2007 роки фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статі 34 відповідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та статті 29 Закону № 489-V в період з 1 січня по 9 липня 2007 року, коли ця норма рішенням Конституційного Суду України № 6–рп/2007 (v0a6p710-07) була визнана неконституційною і дія статті 12 Закону № 3551-ХІІ була відновлена.

Таким чином, судам для встановлення правових норм, які необхідно було застосовувати для визначення розміру одноразової грошової допомоги позивачу в 2004 - 2005 та 2007 роках, потрібно було з`ясувати дати здійснення та розміри її виплати у відповідні роки. Однак, судами цього зроблено не було.

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права. Залишилося нез’ясованим, коли саме, тобто в період дії якого із законів позивачеві перераховано відповідачем грошова допомога та, у зв’язку з цим, чи було реалізовано зазначеною виплатою у 2004-2005 та 2007 роках право позивача як учасника бойових дій на одержання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

За правилами частини другої статті 227 КАС України, підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може зробити суд касаційної інстанції.

З огляду на наведене, оскаржені судові рішення відповідно до вимог

статті 227 КАС України підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

При новому розгляді судам слід врахувати наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 4 лютого 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 вересня 2008 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.