К-7376/08-С Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень щодо заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб - 12.10.2010 Прийняття

Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 25.09.2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2008 року позовні вимоги задоволено та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0002331701/0/364 від 07.11.2006р., №0002331701/1 від 09.01.2007р., №0002331701/2 від 29.03.2007р. та №0002331701/3 від 30.05.2007р. з огляду на безпідставність їх прийняття.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій Гадяцька МДПІ Полтавської області звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного судів скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.07.2005 р по 30.06.2006 р., відповідачем встановлено порушення з боку суб'єкта господарювання ст. 13 Декрету Кабінету міністрів України № 13-92 від 26.12.1992 р. "Про прибутковий податок з громадян" (із змінами і доповненнями), в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 31 474,00 грн.

В подальшому, на підставі акту перевірки та в результаті процедури адміністративного оскарження податковим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення №0002331701/0/364 від 07.11.2006р., №0002331701/1 від 09.01.2007р., №0002331701/2 від 29.03.2007р. та №0002331701/3 від 30.05.2007р., якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 31 474,00 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства ґрунтуються на тому, що приватний підприємець ОСОБА_4 у III кварталі 2005 року перевищив дозволену Указом Президента України № 727/98 від 03.07.98 р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) межу для застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, одержавши на розрахунковий рахунок кошти в сумі 546 916,51 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що оскільки позивач діяв виключно в межах цивільно-правового правочину (договору) комісії та не набував права власності як на насіння соняшника, так і на отримані кошти в результаті реалізації цього товару, а фактично вчиняв юридичні дії на підставі повноважень, наданих комітентом то, на думку судів, позивач, дотримуючись приписів норм Указу № 727/98 (727/98) , правомірно включав до обсягу виручки за здійснення операцій з надання послуг лише їх вартість, що дорівнювала обсягу винагороди у розмірі 2% вартості товару.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно дослідженим фактичним обставинам справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.

Так, Указом № 727/98 (727/98) запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва, пункт перший статті 1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Згідно з положенням пункту 4 статті 1 Указу № 727/98 (727/98) під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу (727/98) , платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) (стаття 5).

З огляду на викладене вбачається, що позивач, отримавши на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом №727/98 розмір виручки, а саме 500000 грн., повинен був перейти на загальну систему оподаткування.

Надаючи оцінку обставинам у справі, що розглядається, суди залишили поза увагою той факт, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців –платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків –передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено позовні вимоги, зокрема, про визнання нечинними спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи вимоги позивача шляхом визнання нечинними податкових повідомлень-рішень не врахував наступне.

Встановлені статтями 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі зі встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) –індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Таким чином, суди обох інстанцій надали неправильну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2008 року та постанову Господарського суду Полтавської області від 25.09.2007 року по справі № 3/142 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .